До десятки політичних довгожителів увійшли одразу кілька глав держав з африканського континенту, а також керівники колишніх радянських республік
Півтора тижня тому, 9 серпня, в Білорусі відбулися чергові президентські вибори, які закінчилися традиційно, як п’ять разів до цього, оголошенням перемоги Олександра Лукашенка. Однак цього разу в чесність такого результату не повірив ряд країн, а також багато тисяч білорусів, що вийшли на антиурядові акції протесту.
Лукашенко – не унікальний приклад “довгожительства” на посаді глави держави. Беззмінних правителів багато: і серед країн із республіканською або змішаною формою правління, і серед монархій.
Про них і розповімо докладніше.
Монарх
Таїланд. Пхуміпон Адульядет – був при владі 70 років
У світовій історії монархом, який найдовше правив, називають короля Таїланду Пхуміпона Адульядета, який зійшов на престол у далекому 1946 році й перебував там аж до своєї смерті у 2016 році.
За час свого 70-річного правління Таїландський лідер пережив 18 спроб державних переворотів і понад двох десятків прем’єр-міністрів. Нині конституційним монархом країни є його син Маха Вачиралонгкорн Рама Х.
Велика Британія. Єлизавета II – 68 років при владі
Найдовше серед нині живих монархів світу на троні перебуває Єлизавета II. У вересні 2015 року вона стала монархом-довгоправителем Великої Британії, обігнавши свою прапрабабусю – королеву Вікторію.
У 2020-му Її Величності виповнилося 94 роки. За словами представника принца Уельського Чарльза, при дворі ніколи не було розмов про обмеження влади королеви через її вік.
Бруней. Хассанал Болкіах – 53 роки при владі
Друге місце за тривалістю перебування на престолі серед нині живих монархів посідає султан Брунею Хассанал Болкіах – він перебуває при владі вже 53 роки.
Політик відомий своєю любов’ю до розкоші, а сам Бруней завдяки запасам нафти і газу вважають одним із найбагатших і найзаможніших держав світу.
Президент
Екваторіальна Гвінея. Обіанг Нгема – 41 рік при владі
Колишня іспанська колонія, що стала незалежною державою в 1968 році, за всю історію свого існування бачила лише двох правителів.
Першим із них був Франсіско Масіас Нгема, якого в 1979 році за допомогою кривавого військового перевороту скинув його ж племінник – Обіанг Нгема. Він і став другим і поки останнім главою Екваторіальної Гвінеї.
Політик пережив щонайменше дві спроби перевороту, але ані це, ані очевидне кумівство в органах державної влади не заважають йому протягом 41 року здобувати перемогу на чергових виборах, набираючи при цьому, згідно з офіційними даними, щонайменше 97% голосів.
Найменшу підтримку за весь час перебування при владі Нгема отримав у 2016 році, коли за нього проголосувало всього-на-всього (за тамтешніми мірками) 93% населення.
У 2011 році в країні відбувся референдум, за підсумками якого було введено пост віце-президента. Ще тепле крісло зайняв син чинного лідера – Теодор Обіанг – молодший. Подейкують, що саме його готують на місце батька.
Проте на сьогодні Обіанг Нгема очолює список президентів-довгоправителів (не монархів). А ось на другому місці опинився ще один правитель з африканського континенту, із сусіднього з Екваторіальною Гвінеєю Камеруну.
Камерун. Поль Бійя – 38 років при владі
“Зробити Камерун ще більш згуртованим, стабільним та успішним”. Так своє рішення балотуватися на сьомий термін у 2018 році пояснив Поль Бійя, президент Камеруну – держави в західній частині Центральної Африки.
Залишатися при владі протягом останніх 38 років політику вдається завдяки внесеним до Конституції правкам, які наділяють його правом переобиратися необмежену кількість разів.
Ну, і само-собою, постійні “походи” на черговий термін Бійя називає відповіддю на “численні заклики громадян країни”.
На останніх виборах, які відбулися в Камеруні в жовтні 2018 року, головний суперник чинного президента опозиціонер Моріс Канто звинувачував його в підтасовуванні результатів голосування: у Канто було 14,23% голосів, а у Бійя – 71,28%.
При цьому якщо озирнутися на початок президентської кар’єри камерунського лідера, то результат у трохи більш ніж 71% не такий вже й хороший. Все тому, що на виборах у 1984 році Бійя набрав 99,98% голосів, а в 1988-му – 98,75%.
Останні роки політик отримує більш скромний відсоток голосів. Враховуючи те, що майже половина населення порівняно багатої країни живе нижче межі бідності, 100%-ва підтримка Бійя виборцями викликала би чимало запитань.
Уганда. Йовері Мусевені – 34 роки при владі
Цей глава держави відбуває шостий термін при владі. Його каденція 2001-2006 рр. мала стати останньою – більшого не дозволяла Конституція.
Розуміючи цей факт, у 2005 році Мусевені підготував (нескладно здогадатися які) правки до основного закону, які невдовзі підтримав парламент країни.
Таким чином, було скасовано обмеження на кількість президентських термінів, а опозиції не залишалося нічого іншого, як під час кожних наступних виборів битися у спробах їх оскаржити.
Поки ці зусилля, судячи з тривалого правління Мусавені, не принесли ніяких фундаментальних змін.
Чад. Ідріс Дебі – 30 років при владі
Чинний лідер однієї з найбільших і найбідніших держав у Центральній Африці теж, як і його угандійський колега, вдавався до переписування Конституції, коли у 2005 році скасував ліміт на кількість президентських термінів.
Напередодні останніх виборів (2016 р.) у столиці Нджамені та низці інших міст почалися організовані опозицією страйки, які відбувалися під гаслом “Досить”.
Але, як кажуть факти (й офіційні підсумки голосування), для Ідріса Дебі “досить” не було – він набрав 61,56% голосів виборців, що допомогло йому здобути чергову перемогу.
Примітно, що того самого дня “Х” у Чаді було вимкнено інтернет, а іноземні телевізійні оператори не могли висвітлювати вибори, позаяк їхні ліцензії не було оновлено.
До цього під час передвиборчих перегонів Конституційна рада країни відмовилася реєструвати кандидатом Нгарлейї Йоронгара – одного з головних опонентів Дебі (десь ми вже це бачили?!).
Таджикистан. Емомалі Рахмон – 26 років при владі
Рахмон очолив Таджикистан ще в 1994 році, коли в країні йшла громадянська війна. Відтоді його тричі переобирали: в 1999, 2006 і 2013 році.
У 2003 році за результатами загальнонародного референдуму президентський термін було збільшено з п’яти до семи років, при цьому всі попередні каденції чинного лідера обнулилися.
На останніх виборах у 2013 році, за офіційними даними, за Рахмона проголосувало 83,6% виборців при явці у 87%.
У 2016 році у країні відбувся ще один референдум щодо внесення змін до Конституції, який дав можливість чинному президенту переобиратися необмежену кількість разів.
Також було схвалено зниження вікового цензу для кандидатів на пост президента з 35 до 30 років, що, як передбачають, дозволить синові Рахмона виставити свою кандидатуру на посаду глави держави цьогоріч.
Як відомо, аналогічний термін правління – 26 років – також у білоруського лідера Олександра Лукашенка.
Азербайджан. Ільхам Алієв – 17 років при владі
Алієв очолює країну з 2003 року. Його переобирали главою держави у 2008, 2013 і 2018 році. Згідно зі змінами, внесеними восени 2016 року до Конституції Азербайджану, президента країни обиратимуть на сім років.
Колишні президенти-довгоправителі
Ангола. Жозе Едуарду душ Сантуш – був при владі 38 років
Коли у 2017 році незмінний протягом останніх 38 років глава держави відмовився від участі в чергових виборах, його замінив колишній міністр оборони Жуан Лоренсу. Гадають, що душ Сантуш особисто вибрав його для цієї посади.
Однак щось пішло не так, і Лоренсу, всупереч домовленостям зі своїм попередником, почав нещадну боротьбу з корупцією.
Першим під роздачу потрапило саме близьке оточення душ Сантуша, зокрема його дочка, яку вважають однією з найбагатших жінок Африки.
Зімбабве. Роберт Мугабе – був при владі 37 років
Цього колишнього правителя називали “найстарішим диктатором у світі”. Мугабе з 1980 року обіймав посаду прем’єр-міністра Зімбабве, а в 1987 році він скасував її, призначивши себе президентом країни.
Політика усунули від посади, яку він обіймав протягом 37 років, лише у 2017 році шляхом військового перевороту.
Казахстан. Нурсултан Назарбаєв – був при владі 30 років
Громадяни країни обирали Назарбаєва регулярно з моменту розвалу Радянського Союзу і здобуття країною незалежності.
Під словом “вибирали” маються на увазі офіційні результати голосувань, які майже завжди показували понад 90%-ву підтримку беззмінного протягом 30 років президента.
Примітно, що жодні вибори, що проводять у Казахстані, не було прийнято Заходом як вільні та справедливі, а екс-президента звинувачували в порушеннях прав людини декілька правозахисних організацій.
Проте Назарбаєв (поки що) – рекордсмен за тривалістю перебування керівником держави на пострадянському просторі.
