Серпень 2020. Очевидне.
Ми завжди побоювалися серпня. У серпні в Росії завжди щось відбувалося. Або очікували. Сьогодні серпень поки не стрясає. Але дає змогу побачити оскал нової реальності, у якій ми будемо відтепер жити.
Конституція на звалищі. Держава зі зруйнованим конституційним фундаментом неминуче втрачає стійкість, перетворюючись на Парк Юрського періоду. Правила встановлює найсильніший. Але ці правила перетворюються на пил після зміни балансу сил.
Російську політичну конструкцію відбудовано і здано в експлуатацію. Іронія в тому, що її логіка штовхатиме наступників Путіна не до забезпечення його спадщини і безпеки його кола, а до формування нової влади через відторгнення минулого. У наступників немає іншого способу повернути діалог із суспільством. Немає іншого шляху розв’язати проблему відповідальності за попередні провали.
“100 законів”, які мають конкретизувати конституційні поправки, остаточно руйнують інститут права. Отже, і політичний клас, який знищив право, житиме у безправовому просторі. Може виявитися некомфортно!
Вибори перетворили на підтвердження призначуваності. Але призначати нікого – лава коротка. Доведеться переходити до дегтярьовщини як способу управління. Ризиковано, однак!
Вересневі вибори стають тестом на згоду народу прийняти статус безмовності. У разі незгоди є ресурс переконати народ погодитися. Але чи працюватиме ресурс, якщо за нього нічим стане платити? Силовики в разі виснаження бюджету та інших способів переконання перетворюються на керівну корпорацію. Отже, можливості прагматичної еліти собянінського типу впливати на владу скорочуються. Одночасно Путін втрачає роль балансира між окремими сегментами еліт – найважливішу функцію лідерства.
Бізнес-спільнота під час силового режиму втрачає гарантії виживання. Навіть в разі лояльності до влади. Навіщо силовикам бізнес-спільнота, якщо вони самі стануть бізнесом?
Джерела незалежної інформації влади перекрила сама влада. Отже, влада не розуміє, що відбувається. А тому дурниць у політиці додасться.
Проблему завершення правління Путіна (і що потім?) формально знято. Однак питання наступника і переходу залишається. Це питання виживання російської держави, підвішеної на гак єдиновладдя. Ціна питання робить битву за майбутнє ще драматичнішою.
“Феномен Фургала” означає запит на новий тип соціально орієнтованого лідерства, готового до розмови з народом. Що руйнує президентську вертикаль, орієнтовану на призначенців, ворожих до об’єкта управління.
Хабаровськ продемонстрував, що за відсутності єдиної опозиції з’являється серйозніша загроза для Кремля – стихійний протест знизу, який небезпечно придушувати. За стихійним протестом ховатиметься давно принижена регіональна еліта.
Статус державності – хребет системи – починає надломлюватися. Бо Росія випадає з першого ешелону на світовій сцені, яку окупують США і Китай. У танго немає потреби для третього! Потреба вибирати між двома полюсами загрожує перетворити Росію на сателіта Китаю. Утім, Росія вже сировинний придаток Піднебесної.
Ідея Путіна про формування Концерту держав – постійних членів Радбезу прогнозована. Незрозуміло, як Росії утриматися у світовій лізі зі скороченням економічного потенціалу. Спроба зачепитися там через погрозу побити вікна – надійний спосіб опинитися в ізоляції. Тимчасом російську державу все ще вибудовують на принципі великодержавності. Як тепер виправдовувати військовий бюджет і державні брязкальця? Чим відволікати народ від його нещасть?
Білоруський бацька Лукашенко завдав удару по святому – ролі Росії як центру євразійської галактики та ідеї Союзної держави. Поки Кремлю нічим відповісти! Будь-яка відповідь або її відсутність загрожує добити “Союзну державу”. Білорусь може виявитися для Москви болючішим викликом, ніж Україна.
Такою є реальність серпня. Виклики очевидні. Очевидна і нездатність влади на них відповісти. Можна, звичайно, гадати, як довго можна відкладати відповідь. І чекати на черговий серпень!
Джерело: Лилия Шевцова / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
