У нас люди обманюються, оцінюючи боротьбу Лукашенка й Путіна, як обманюються, оцінюючи стосунки між олігархами.
Ось, наприклад, візьмемо двох якихось олігархів. Вони можуть у частині своїх інтересів дружити, одночасно із цим у частині своїх інтересів воювати, у частині своїх інтересів ігнорувати один одного, водночас іноді розповідати один про одного всяку гидоту, а іноді – мило веселитися разом на дні народження якого-небудь третього олігарха. І ось так – можуть співіснувати десятки років.
Спостерігачі зазвичай відкидають цю неоднозначність – їм або одне, або інше, а примиритися з гібридною ідеєю, що можна “тут” воювати, а одночасно “тут” – дружити, люди не можуть. Звідси і якесь прагнення до чорно-білого в оцінюванні ситуації між Лукашенком і Путіним. А там немає чорно-білого. Те, що вони зараз, як здається, воюють, не скасовує того, що одночасно із цим вони в частині своїх інтересів співпрацюють, у частині своїх інтересів ігнорують один одного, а нас тут, як і свої суспільства, розглядають просто як певний ресурс.
Тож не переносьте на них свої уявлення про життя. Це логічна помилка – підтримувати або не підтримувати Лукашенка у протистоянні з Росією. Протистояння в них – тільки в частині інтересів, і вони в цій частині – можуть домовитися без вас у будь-який момент. Можуть, звичайно, і не домовитися. Але це в будь-якому разі дуже далеко від стандартної неолігархічної політики з інтересами суспільств і держав.
Джерело: Дмитро Литвин / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
