Кілька абзаців про те, для чого потрібні журналісти.
У грудні минулого року журналістка Катерина Гордєєва опублікувала текст про п’ятирічну дівчинку С.
Дівчинка народилася в елітному московському пологовому будинку недоношеною, але здоровою; батьки – дуже дивні люди – вирішили, що вона на щось серйозно хвора, і залишили С. у лікарні. Не лікувати, лікувати її було ні від чого, а просто жити під наглядом персональної няні.
Кожен місяць такого життя обходився батькам приблизно в 1 млн руб., але гроші в них були. П’ять років дівчинка С. не покидала стін клініки. Поки інші діти ходили на секції, спілкувалися з ровесниками та досліджували життя, її життя обмежувалася лікарняним парканом.
Керівництво лікарні намагалося пояснити, що дитині тут не місце, але виходило не дуже успішно – та й оплата надходила справно. Про дівчинку С. знали багато хто, вони сердилися, охали, але нічого не міняли. Журналістка Катерина Гордєєва змінила все. Після її тексту на дівчинку С. звернула увагу служба опіки, закружляла судова движуха. За кілька місяців батьків обмежили у правах, дівчинку вдалося витягнути з люксової тюряги і передати у прийомну сім’ю. Дівчинка С. звикає, але вже сповнена нових вражень: нещодавно вперше побачила живу собаку.
Це один із багатьох прикладів, який нагадує: зміст роботи журналістів (не всіх, але багатьох) – у тому, щоб розв’язувати проблеми людей. Так, часто це проблема неробства: розважити, відволікти, захопити, зробити культурну ін’єкцію. Але часто – проблеми якщо не життя, то здоров’я. Журналісти (не всі, але багато) розв’язують їх адресно й азартно, поки держава зайнята – або великими справами, або брудними справами.
Тому коли ви бачите новини про те, як до журналістів приходять з обшуками, виписують величезні штрафи за необразливу критику влади або кидають у СІЗО за підозрою в державній зраді, неправильно сприймати це як чужу проблему.
У більшості випадків приходять до тих журналістів, для яких люди важливіші за державу. Отже, це конкретно і ваша проблема. Причому неважливо, хто ви: продавець магазину, працівник МФЦ чи боєць Росгвардії.
Тому що, коли несправедливість трапиться поруч із вами і хтось завадить вам ходити на секції, спілкуватися з ровесниками і досліджувати життя, саме журналісти (не всі, але багато) будуть першими, хто за вас впишеться.
Івану Сафронову – чесного та відкритого (а не надтаємного, як зараз) суду. Усім журналістам – вільної роботи, а не репресій.
Жодного нормального майбутнього без цього не буде – ні в магазинів, ні у МФЦ, ні в Росгвардії.
Джерело: yurydud / Instagram
