Головна — Суспільство — Здоров’я — 2 травня 2020, 12:45

«Я би не розслаблялася»: інтерв‘ю з головною лікаркою Олександрівської лікарні Людмилою Антоненко

Поки українці радіють, що країні вдалося уникнути італійського сценарію, і що рівень захворюваності на COVID-19 лишається відносно низьким, медики продовжують рятувати життя тих, хто все ж потрапив до цієї статистики і відчув на собі, що таке важкий перебіг хвороби. До того ж, рятують з ризиком для власного здоров’я – адже кожен п’ятий виявлений випадок коронавірусу в Україні – це медпрацівник.

Тому лікарі, на відміну від решти співгромадян, не мріють про скасування карантину і не вважають обмежувальні заходи надмірними. “Тільки коли людина бачить, як помирають пацієнти, в тому числі молоді, вона може повірити в загрозу”, – говорить головна лікарка Олександрівської лікарні Людмила Антоненко. 

Людмила Антоненко очолила Олександрівську лікарню в 2016 році, а до того 20 років пропрацювала на різних посадах в Головному військовому клінічному госпіталі, має звання полковника медичної служби. Спеціалізація – терапія та кардіологія, також працювала кардіологом-реаніматологом і анастезіологом-реаніматологом.

Про життя лікарні в умовах коронавірусу – в нашому інтерв’ю.

Фото: Макс Требухов Вікторія Герасимчук, журналістка, заступниця головного редактора Facebook Twitter

Наскільки зараз ситуація є надзвичайною для лікарів Олександрівської лікарні? 

Олександрівська лікарня завжди приймала інфекційних хворих. В нас три інфекційних відділення, які, буває, завантажені на 100%. В ситуації з коронавірусом нам дещо пощастило, адже ми вже мали світовий досвід і хоча б приблизно розуміли, що це за захворювання. Тому ми були морально готові до того, що будемо приймати багато хворих, і що це будуть хворі важкі. Враховуючи наявність досвідчених фахівців в інфекційних відділеннях, я і мій персонал були достатньо спокійними.

Але лишалося питання забезпечення, і воно мене найбільше хвилювало. Я мала забезпечити персонал засобами індивідуального захисту, а також розуміла, що має бути достатнє медикаментозне забезпечення на випадок великої кількості важких хворих. Я знала, що маю сконцентрувати ще більше обладнання в інфекційній реанімації. І що треба бути готовими організувати додаткові ліжка. Тому коли почали надходити хворі на COVID-19, ми були забезпечені всім, що на той період можна було забезпечити. І надзвичайної ситуації не було.

Забезпечені були завдяки благодійникам чи встигли провести закупівлі?

Ще до появи перших хворих ми проводили закупівлі – виходили на торги через “Прозорро”. Дещо також дав департамент охорони здоров’я.

Купляли з запасом – вже були методичні рекомендації щодо розрахунку потреб у медикаментах і засобах захисту. І, як тепер бачимо, розрахунки були правильні.

Ми надзвичайно мобілізовані і, зрозуміло, працюємо зараз тільки на COVID. Але ситуація керована, вона не вийшла з-під нашого контролю.

Фото: Макс Требухов

На скільки відсотків зараз заповнені ліжка для хворих на COVID-19?

Минулого тижня це було 100%, 86-88 хворих лежало в інфекційному корпусі. Станом на сьогодні (29 квітня — LB.ua) це 69 людей, в нас є вільні місця. Ми виписуємо по 18 хворих на добу, а надходження останні 2-3 доби — до 10 хворих.

В нас за структурою 82 ліжка в інфекційних відділення, ще 6 ліжок в інфекційній реанімації. І додатково ми розгорнули ще 20 ліжок в тому ж корпусі. Тобто, ми могли помістити там до 100 хворих, сконцентрували в тому корпусі обладнання, повністю забезпечили засобами індивідуального захисту весь персонал.

Але, враховуючи ситуацію в світі, ми підготували для прийому хворих на COVID-19 ще один цілий корпус. Це було непросто — для цього треба було повністю звільнити корпус, який пристосований для надання медичної допомоги пацієнтам з інсультами, і перевезти все в інші приміщення. А потім підготувати все для прийому інфекційних хворих. Всередині корпусу потрібно було зробити зонування — чисту зону, сіру зону, так звану буферну, і брудну зону, де власне знаходяться хворі і працюють фахівці в засобах індивідуального захисту. Я звернулася по допомогу до меценатів, і дехто з них одразу відгукнувся. За тиждень підготували корпус ще на 100 ліжок. Але поки що цей корпус ми не заповнювали.

Кількість хворих, які надходять до лікарні, знижується?

Знаєте, два дні — це ще замало, щоб говорити про тенденцію. Я би не розслаблялася. Але є факт — 2-3 доби в нас надходження до 10 хворих.

В реанімації знаходяться 5 хворих, вони киснезалежні, але не на ШВЛ і не на ЕКМО.

Як ви вважаєте, чому в Україні настільки високий рівень зараження медиків? Майже кожен п’ятий інфікований — працівник медзакладу. 

Я не сказала би, що у нас набагато більше інфікованих медиків, ніж у світі. Інфікуються медики в першу чергу тому, що працюють у вогнищі інфекції. Нас оточує інфекція, і її багато. Тому хто може захворіти найшвидше, як не медичний персонал?

Також багато залежить від засобів індивідуального захисту — від їх наявності, їх якості, а ще від вміння ними користуватися. Якщо неправильно знімати захисний одяг, на якому є інфіковані краплі, вони можуть потрапити на руки, а звідти — на слизові. Отже, потрібна особиста гігієна і ще — тренування. Одягання/роздягання засобів індивідуального захисту. В Києві невелика кількість інфікованих медиків, але серед нашого персоналу теж є випадки.

Фото: facebook/Олександрівська клінічна лікарня м. Києва

Скільки ваших медиків інфіковано?

На сьогодні це 13 людей. Всі з інфекційного корпусу. Переважно це молодший медичний персонал, який інколи нехтує правилами безпеки. Хоча вони навчені, проходили тренінги.

Розумієте, інфекція невидима. Це все одно що радіація. Психологічно дуже важко сприйняти небезпеку. Тільки коли людина бачить, як помирають пацієнти, в тому числі молоді, вона може повірити в загрозу.

В якому стані ці 13 людей?

В них легкий перебіг. У кількох була температура 37.2 — 37.5. Якщо у когось з наших співробітників підвищується температура, ми одразу робимо тестування ПЛР. Потім перевіряємо всіх контактних. Але жоден з контактних, які виявилися інфікованими, не мав симптомів.

Багато людей впевнені, що небезпека перебільшена, і ми маємо справу просто з черговим вірусом, не більш небезпечним за грип. Наскільки для вас, лікарів, ситуація відрізняється від сезонного спалаху грипу? 

Дійсно, в сезон грипу також надходить багато хворих, є й дуже важкі пневмонії, і пацієнти помирають, і медичний персонал хворіє. Наприклад, цього року ми врятували хворого, який був просто приречений, підключивши його до апарату ЕКМО. В нього був грип типу А. Він дуже небезпечний, дуже контагіозний (заразний— LB.ua) , але на сьогодні ми бачимо, що вірус COVID-19 ще більш контагіозний і ще більш небезпечний. Тільки завдяки карантину ми не маємо величезного навантаження на заклади охорони здоров’я.

Мабуть, як тільки карантин відмінять, буде зростати кількість хворих і госпіталізованих?

Може зростати, а можливо, нам пощастить: вже сонячно, повітря прогрівається, може, буде не так багато хворих, як було б в інший період року.

Але восени буде друга хвиля?

Очікується, що так. Ми не знаємо, як буде поводитися цей вірус, але за законами життя вірусів має бути друга хвиля. Про це говорять інфекціоністи та епідеміологи.

Фото: Lb.ua

Від чого все ж таки залежить, чи пацієнт виживе, крім надання кваліфікованої медичної допомоги? Від загального стану організму? Від своєчасності звернення? 

Дуже багато факторів. По-перше, це кількість вірусу, яка потрапила в організм. Якщо багато — то з більшою ймовірністю виникає «цитокіновий шторм», коли дуже швидко наростає вся симптоматика, розвивається дихальна недостатність, виникає пневмонія, як правило, двобічна, полісегментарна, важка. Такі хворі надходять вже киснезалежними і, як правило, одразу в реанімацію. 

Має значення вік, оскільки віковий хворий найчастіше має хронічні супутні захворювання, які ускладнюють перебіг будь-якого іншого захворювання. Але сам по собі вік не є вирішальним. Ми зіткнулися з тим, що на початку спалаху до нас надходили молоді хворі — 36-48 років. І, на жаль, в нас померли два пацієнта такого віку. Один з них мав цукровий діабет і артеріальну гіпертензію. 

Ці двоє молодих хворих, які померли, надійшли до лікарні пізно. Вони розраховували, напевно, що перележать вдома, пролікуються. Їх спостерігали вдома лікарі, була антибактеріальна терапія. Але їм не вимірювали рівень кисню в крові, і коли вони на другий тиждень хвороби надійшли до нас, рівень кисню був вже 50 при нормі 99-100. 50 — це коли людина вже майже не дихає. В нас навіть не було вибору, чи підключати їх до ШВЛ. А коли терапія на ШВЛ виявилася неефективною, то підключили до апарату ЕКМО. Але, на жаль, врятувати їх не вдалося. 

Якщо висока температура або утруднене дихання, варто викликати «швидку»?

Варто негайно викликати «швидку». Не чекати. Чим швидше такий пацієнт потрапить в стаціонар, тим вищі шанси на одужання.

Чомусь немає «золотої середини». Або люди з високою температурою і у важкому стані намагаються лікуватися вдома. Або люди з температурою 37 біжать до своїх сімейних лікарів, або напряму до нас, стоять в черзі, вимагають протестувати на коронавірус і покласти в лікарню. Ми тут на початку спалаху спостерігали невелику паніку, черга з машин “швидкої” стояла майже до Бессарабки (площа неподалік від лікарні – LB.ua). 

Читала дані з Китаю, що 80% пацієнтів з COVID, які були підключені до ШВЛ, не вижили. Зрозуміло, що це не через ШВЛ, а через те, що стан їх був дуже важкий на момент підключення. Ваша практика це підтверджує?

Наша практика підтверджує. Але ви правильно сказали, що якщо вже хворий підключається до ШВЛ, це означає, що немає вибору, без ШВЛ його не врятувати. 

На сьогодні є дуже багато теорій, що це за пневмонія. Що це не зовсім та пневмонія, яку ми звикли лікувати, що це є руйнування еритроцитів і гемоглобіну, що це така гемічна гіпоксія. І при розвитку хвороби є тромбування, а також мікротромбування. Ми бачимо на КТ так звану картину “матового скла”. Вона майже завжди двостороння. І після часто залишається фіброз. 

Фото: Макс Требухов

Думаю, трошки пізніше медицина чітко скаже, що відбувається з хворими, і який механізм. Але при такому стані, при такому ураженні легень вже ШВЛ не допомагає. Допомагає ЕКМО – це світовий досвід. А наш досвід з ЕКМО негативний. Хоча в нас було лише двоє хворих на апараті ЕКМО. На щастя, лише двоє пацієнтів були такі важкі, що ми не змогли їх врятувати.

Щодопротоколів лікування. В інтерв’ю ТСН ви казали, що плаквеніл (гідроксихлорохін) у вашій практиці не показав ефективності проти COVID-19. Чи ви продовжуєте його використовувати, чи є якісь нові спостереження?

Зараз вже й світовий досвід доводить, що ці препарати або неефективні, або дають настільки незначний ефект, що не можна сказати, що це ефект саме від лікування. Але те, що ці препарати є причиною серйозних ускладнень, це вже однозначно. Ми застосовували плаквеніл згідно протоколу — дуже вибірково, далеко не всім пацієнтам, обережно, роблячи контрольні кардіограми та ЕКГ. Але, повторюся, ми не побачили ефективності плаквенілу. За великим рахунком, його використання — це клінічне дослідження, тому що ці препарати не мають показань для застосування при коронавірусі. 

Президент говорив, що проходять клінічні дослідження українські ліки проти коронавірусу. Ви не знаєте, що це за ліки?

Зараз все на рівні розробок, і подробиці не озвучуються. З того, що відомо — вже готові тест-системи для проведення імуноферментного аналізу і виявлення антитіл до коронавірусу. Вже на цьому тижні вони будуть у нас в лікарні, завдячуючи меценатам. Ми хочемо випробувати, наскільки ці тест-системи українського виробництва дієві. Перевіримо, проводячи аналіз тим хворим, в яких було підтверджено діагноз і вже минуло достатнього часу, щоб виробилися антитіла. Можливість провести імуноферментний аналіз дуже важлива для виявлення тих, хто вже перехворів. Експрес-тести, на жаль, не інформативні.

А з приводу препаратів — це все поки на рівні досліджень.

Фото: facebook/Слуга Народу У інфекційному відділенні Олександрівської лікарні

Але йдеться про якісь нові препарати, чи, даруйте, про протефлазід? 

Ні, ну протефлазід точно ні. Якісь нові, напевно, препарати.

Я знаю, що лікарі рекомендують при підозрі на COVID-19 пити саме парацетамол для зниження жару. Ібупрофен чи інші препарати з групи нестероїдних протизапальних не призначаються, бо вони можуть спричинити погіршення стану?

Так. Ми частіше користуємося парацетамолом.

Щодо формування імунітету. Ви чули про ці нові випадки повторного зараження, нібито вже навіть в Україні?

В Україні, не думаю, що це повторне зараження. Китай повідомляв про близько 150 таких випадків, але станом на сьогодні вони коментують, що це не повторне зараження, а швидше рецидив на тлі зниження імунітету. Але наразі немає чіткого розуміння, чи навіть при наявності антитіл є імунітет. І навіть чи наявність імунітету означає, що людина не захворіє. 

Тобто, зрозуміло, що нічого не зрозуміло.

Абсолютно незрозуміло. Ми не знаємо, з чим маємо справу.

І аналогічна ситуація з зараженням через поверхні та повітря, правильно я розумію?

Більш-менш зараз доведено, що основний шлях передачі — крапельний. Не повітряний, а саме крапельний. І, наприклад, те, що зараз говорять про захисні костюми, що вони мають бути такі-то і по таких-то стандартах, це, напевне, правильно, але головне — не костюм, а захистити дихальні шляхи і очі. Має бути правильний респіратор, окуляри або щиток, і тоді медичний працівник буде на 99% захищеним. Плюс рукавички і правильна гігієна. 

Щодо поверхонь — проводили дослідження, знімали матеріал з поверхонь, хотіли подивитися, скільки там вірусу і чи він живий. Сліди вірусу були, але так і не вдалося довести, що цим матеріалом можна інфікуватись. 

Фото: facebook/Олександрівська клінічна лікарня м. Києва

Тобто, з цих зразків намагалися культивувати живий вірус, але не змогли?

Так, намагалися і не змогли. 

Але захисні костюми ви все одно одягаєте, про всяк випадок?

Одягаємо обов’язково.

Немає втоми від роботи в костюмі і слідів від масок, як у італійських лікарів? 

Ні, в нас такого немає. Ми працюємо по чотири години, якщо є така необхідність. Якщо немає, то менше. Медики відпочивають, роздягаються. 

Відчуваєте підтримку з боку суспільства?

Відчуваємо. Я особисто до багатьох зверталася — до меценатів, до бізнесу, абсолютно всі відгукувались. Як тільки надійшов до нас перший хворий, лікарня була заповнена машинами, ящиками з ЗІЗами, з обладнанням, з рукавичками і так далі. 

Лавра закрита, лікарня забита хворими на COVID-19. Як живе Почаїв на карантині

Крім цього, наш персонал годують.

Ресторани?

Так. Обідом і вечерею, і ще якісь смаколики привозили. Так добре годують, що після карантину всім доведеться займатися спортом. 

Фото: Макс Требухов

Також персонал лікарні привозять на роботу і відвозять додому. Їздить шість автобусів. Це Київпастранс і бізнесмени. 

А дзвінки зірок, червоні стрічки, це все до вас доходить?

Це все доходить. Але, хочу сказати, на тлі такої глобальної підтримки є дуже неприємні ситуації. Наприклад, подекуди сусіди почали дуже негативно ставитися до персоналу, який працює в Олександрівській лікарні, а особливо — в інфекційному відділенні. Настільки негативно, що нам навіть довелося одну медсестру з чоловіком переселити в готель.

Були випадки, коли в автобус, який бізнесмени нам організували, сідає хтось зі співробітниць інфекційного відділення, а персонал інших відділень їм кричить: “Галя, вийди, ти ж з інфекційного!”

Нічого собі, навіть до своїх так?

Та, до своїх. Ну, такі ситуації були на початку, ми їх одразу погасили. Але все одно є таке, що люди бояться. 

Наша лікарня багатокорпусна. І локалізована вся інфекція в кутку праворуч, в окремому корпусі. А решта корпусів ізольовані і можуть працювати на повну потужність. Але куди поділися інфаркти? Куди поділися інсульти? Сидять люди дома, менше інсультів і інфарктів.

Тобто до вас надходить менше пацієнтів з інфарктами та інсультами, ніж зазвичай в таку пору року?

Так, зазвичай буває більше. 

Думаю, справа в тому, що коли люди чують про Олександрівську лікарню, вони кажуть: “Ні, там же COVID-19! Ми не хочемо туди їхати!”

І їдуть в інші лікарні?

Так, в інші лікарні або навіть в приватні.

Чи будуть відкладені наслідки карантину для людей з іншими патологіями, які зараз не отримують планової допомоги і бояться взагалі звертатися до медичних закладів через вірус?

Не думаю. Якщо людина може зі своєю патологією бути вдома, значить, не така вже це й патологія, щоб їхати в лікарню крапельниці крапати. 

Якщо це, наприклад, варикозна хвороба не в загостренні, то вона терпить. А якщо це загострення, то людина приїде, і ми її приймемо, і операцію за потреби зробимо. Це не можна пересидіти і перетерпіти. 

Фото: facebook/Олександрівська клінічна лікарня м. Києва

1-го квітня розпочався другий етап реформи охорони здоров’я. Які зміни відчула ваша лікарня?

Ми багатопрофільна лікарня, заключили контракти майже на всі пакети медичної допомоги. І ми на сьогоднішній день непогано виглядаємо, мабуть, на тлі інших лікарень.

Тобто, ваше фінансування збільшилося порівняно з субвенцією?

Ми зараз отримуємо стільки, скільки у 2018 році, відповідно до тих фінансових планів, які ми підготували (для більш м’якого входження закладів в реформу цього року вони отримують прорахований за попередніми роками глобальний бюджет, а не кошти за надані послуги — LB.ua). Це приблизно той самий рівень, що в 2019 році.

А наступного року, коли буде фінансування відповідно до кількості проведених консультацій, хірургічних втручань і так далі, ви отримаєте більше фінансування, ніж у 2018-2019 році? 

Якщо не буде таких непередбачуваних обставин, як сьогодні, і ми будемо працювати на повну потужність, то так, ми зможемо заробляти гроші і тримати на якомусь певному рівні заробітну плату медичних працівників.

Ви маєте на увазі, підвищити зарплати?

Так, підвищити.

У нас є дуже потужна кардіологія з кардіохірургією, ми робимо операцію по постановці механічного серця та аортальних клапанів через стегнову артерію. А також унікальні операції на всіх судинах, на мозку, на серці і так далі. Тобто, у нас є ті унікальні операції, які оплачуються дорого НСЗУ. 

Фото: Макс Требухов

Ви дуже довго працювали у Центральному військовому госпіталі, в тому числі в 2014-у році. Де було важче — зараз тут чи в 2014-ому там? 

Цікаве питання. Абсолютно різні відчуття.

Тоді було відчуття, що ти на передовій. Там були хворі, декомпенсовані психологічно, морально, переважно інваліди, які втратили товарища або членів сім’ї. Вони на все життя залишаються іншими, в них це чітко звучить до і після.

Тому там була своя історія. І там треба було знаходити підхід. В мене були хлопці з Луганська чи з Донецька, які повернулись з АТО і які абсолютно не розмовляли українською мовою, тільки своїм сленгом. Які заходили в кабінет і сідали не на стілець, а навпочіпки десь збоку. І кожен з них мав на поясі бойову гранату, а я, полковник, не могла сказати, що цього не можна.

В них під ліжком стояли валізи, в тому числі зі зброєю. І я мала знайти підхід, щоб пояснити, що там, на фронті, вони, можливо, і були командирами, але тут командир я. Це було важко, бо такі хлопці, бо я жінка, багато чому. 

І було дуже важко в психологічному плані. Тому що кожного бійця пропускаєш через себе. Я влаштовувала для них зустрічі зі школярами і святкування днів народжень, а декого потім прилаштовувала на роботу. 

«Ветерани не хворі, вони нормальні ― просто бачили більше, ніж інші». Як у Львові організували кінні заняття для учасників війни

Один з цих хлопців був для мене особливий. Він був важко поранений. Позивний — Васильок. Приїхали батьки розпитати мене про його здоров’я. Я запрошую цього Василька до кабінету, він заходить, як завжди сідає біля крісла навпочіпки. А він справжній герой, він розказував мені, що він там робив на тій війні. І я батькам за нього подякувала. Він плаче, вони плачуть. Мені здається, батьки його почали інакше сприймати після того. І такі моменти були дуже важливі – можливо, важливіші за лікування, хоча лікування там було теж дуже серйозне.

А сьогодні це інша історія. В мене є правильна субординація, є правильно вибудований механізм керування. Правильний колектив, який, думаю, бачить, що вони в мене забезпечені як ніхто інший. І, я думаю, що ми на сьогодні справляємося.

Фото: Макс Требухов

Від LB.ua. В кінці інтерв’ю ми запитали пані Антоненко, чи не погодиться вона зняти маску на секунду, щоб ми могли зробити фото. Але лікарка відповіла, що без маски – лише після карантину.

Вікторія Герасимчук, журналістка, заступниця головного редактора Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram Темы: лікарні, коронавірус SARS-CoV-2 та Covid-19 Facebook Twitter