Головна — Світ — 13 липня 2020, 20:50
Перемога Анджея Дуди. Чи зміниться Польща за старого президента
Анджей Дуда удруге став президентом Польщі, здобувши найбільшу кількість голосів за останні 30 років. При тому, що обійшов свого опонента Рафала Тшасковського усього на 2% – 51,08% проти 48,92%. Переможець виборів пообіцяв, що упродовж п’яти років поляки досягнуть німецького рівня заробітних плат – щонайменше дві тисячі євро на місяць. Проте економіка – поза компетенцією президента, а тому Анджею Дуді доведеться сконцентруватися на іншому – на зовнішній політиці, яка є прерогативою глави держави, а також на внутрішньопартійних справах.
Олег Базар, Главный редактор LB.ua Facebook Twitter
Фото: EPA/UPG Президент Польщі Анджей Дуда перед Президентським палацом після складення присяги, Варшава, 06 серпня 2015
У 2015 році Анджей Дуда переміг на виборах президента не в останню чергу завдяки втомі. Економіка стрімко зростала, Польща була очевидним улюбленцем ЄС і головним реципієнтом його допомоги. Однак партія «Громадянська платформа» (PO), яка була архітектором цих здобутків, перебувала при владі уже вісім років, а «co za dużo, to niezdrowo» (що забагато – то шкідливо) і президентом став висуванець опозиційної партії Ярослава Качинського «Право і Справедливість» (PiS) – Анджей Дуда.
У 2020-му втома уже грала проти Анджея Дуди. П’ятирічна монополія на владу PiS (партія упевнено виграла парламентські вибори у 2015 та у 2019 роках) поділила польське суспільство практично навпіл: плюс-мінус 50% тих, хто підтримував партію Качинського, і стільки ж тих, хто бажав їй поразки за всяку ціну. Перші віддавали належне партії за успішні соціальні програми (справді успішні – це визнають навіть опоненти), частині виборців подобалася агресивна антиєсівська і антинімецька риторика партії, а також її близькість до Католицької церкви. Другі критикували PiS за схильність до авторитарних методів, згортання демократії в країні та наступ на свободу слова – державні медіа в останні роки своєю агресивною пропагандою до болю стали нагадувати російський офіціоз.
Поляризація виявилася настільки сильною, що понад 85% виборців католицького публіциста Шимона Головні (2 місце у першому турі) і майже 50% виборців ультраправого Кшиштофа Босака (третє місце) у другому турі проголосували за ліберала Рафала Тшасковського, відкритого прихильника «ідеології ЛГБТ», про що чи не щодня нагадував штаб Дуди. Нагадували даремно: ціннісні протиріччя виявились не настільки важливими, як емоційне несприйняття партії Качинського. Чинного президента від поразки врятувала прекрасна кампанія з мобілізації прихильників, яка й забезпечила вищу явку на сході країни й у селах, де традиційно більше виборців PiS.
Фото: EPA/UPG Мер Варшави та кандидат у президенти Рафал Тшасковський під час зустрічі з прихильниками в Хойніце, 30 червня 2020
Вибори в Польщі: двопартійна система знову перемагає
Тепер у партії попереду щонайменше ще три роки повної монополії на владу – до парламентських виборів 2023 року. Це дозволить уникнути протистояння по лініях президент-уряд та президент-парламент (таке протистояння між покійним президентом Польщі Лехом Качинським та урядом, які сформувала «Громадянська платформа» у 2007 році, мало для країни трагічні наслідки) і сконцентруватися на вирішенні кількох важливих питань.
По-перше, беззмінному лідеру і батькові-засновнику PiS Ярославу Качинському у червні виповнився 71 рік. Як довго він зможе (і захоче) твердою рукою управляти найбільшою партією країни, а заразом і країною загалом (бо президент, глава уряду і спікер Сейму – лише центри впливу у його оточенні) – питання відкрите. У ході виборів до парламенту минулого року сам Качинський заявив, що на наступні перегони партію поведе уже хтось інший. Не виключено, що цим іншим стане Анджей Дуда, якщо, звісно, виграє у внутрішньопартійній боротьбі. У свій перший президентський термін він був слухняним соратником Качинського, однак тепер, на другій та останній каденції бажання грати у свою гру, очевидно, зросте.
По-друге, старішає не лише лідер PiS, а й виборець партії. У другому турі президентських виборів Дуда виграв лише у двох вікових категоріях – 50-59 років і 60+. Серед наймолодших виборців – 18-29 років – його підтримали лише 35%. Тому, в найближчі роки PiS має знайти рецепти і щодо омолодження самої партії, і щодо її привабливості в очах молодих. Почати Анджей Дуда може з власної доньки Кінги, яка на виступі після оголошення результатів виборів відверто потролила батька: «Хочу, щоб ніхто в нашій країні не боявся виходити з дому, бо незалежно від того, у що ми віримо, який колір ми маємо, які погляди маємо, якого кандидата підтримуємо і кого любимо, всі ми рівні і всі ми заслуговуємо на повагу».
Фото: EPA/UPG Діючий президент Анджей Дуда з дружиною Агатою та дочкою Кінгою після оголошення результатів екзит-полів в Пултуську, Польща, 12 липня 2020.
Ще одна важлива проблема – пошук Польщею свого місця в Європейському союзі. Тривалий час – з моменту вступу і до 2015-2016 років – Польща була улюбленим дитям ЄС, вона слухняно йшла у руслі усіх ініціатив Брюсселя. У відповідь на подарунки не скупились: за 16 років перебування в союзі, країна отримала з його бюджету 181 мільярд євро, віддавши натомість лише 58 мільярдів. З приходом до влади PiS стосунки різко охололи. Нова польська влада постійно наголошувала, що Євросоюз є геть неефективним утворенням, не здатним адекватно реагувати на кризи. Ярослав Качинський нещодавно заявив, що союз «не має найменшої компетенції у справах, що стосуються виміру справедливості».
При цьому Польща і досі залишається головним реципієнтом допомоги Євросоюзу – але близька, а головне реальна перспектива перейти у статус донора, змушує PiS агресивно атакувати ініціативи Брюсселя.
Про вихід з ЄС, звісно, не йдеться, принаймні на офіційному рівні про таке не кажуть, але можна не сумніватися – польська влада лише посилюватиме антиєвропейську риторику. І не лише з меркантильних міркувань: і сам Качинський, і його партія щиро переконані, що увага Брюсселя до внутрішніх справ Польщі надмірна, а спроби нав’язати полякам «чужі їм цінності» – огидні. І цінності в даному випадку – не просто красиві слова, як вважають українські політики. Коли Дуда говорить про те, що «ідеологія ЛГБТ небезпечніша за комунізм» – він справді у це вірить.
Найкраще ставлення PiS до ЄС ілюструє обкладинка польського консервативного видання «Do rzeczy»: Ярослав Качинський в образі супермена з польським орлом на грудях атакує прапор союзу, б’ючи кулаком по зірці у кольорах веселки. Кажуть, голові партії малюнок дуже сподобався…
Хоч незабаром, можливо, доведеться стати поступливішим: Польща розраховує на чималий шматок від 500-700 мільярдів євро, які ЄС планує витратити на боротьбу з наслідками економічної кризи на континенті. В усякому разі, виконати обіцянки, які Дуда щедро роздавав у ході виборчої кампанії, без ресурсів Євросоюзу буде практично неможливо. І в Брюсселі це розуміють так само чітко, як і у Варшаві.
Фото: EPA/UPG
Окрема проблема всередині непростих стосунків Польщі та ЄС – ще більш непрості відносини Варшави та Берліна. Польща Качинського розглядає себе як природню противагу домінуванню Німеччини у ЄС і всіляко намагається це демонструвати. Накладається і питання минулого: Качинський та його партія вимагають від Німеччини репарацій за ІІ Світову війну, і суми, які звучать у польських медіа, щораз зростають. (Не так давно Ярослава Качинського запитали чи мова йде про 850 мільярдів євро. Глава PiS, однак, не став коментувати настільки фантастичну суму). І хоч ця тема радше спрямована на власний електорат, теплоти у стосунках з Німеччиною вона не додає. Як і достатньо регулярні заяви про те, що Німеччина не повинна втручатися у внутрішньопольські справи. Востаннє про таке втручання особисто заявили Качинський і Дуда минулого тижня, звинувативши німецькі медіа в інформаційні інтервенції та спробі вплинути на вибір поляків.
Дуда: санкции Запада против России должны продолжаться до полной деоккупации украинских территорий
Насамкінець – кілька слів про проблему нашу, українську. Власне, для Польщі це не проблема, принаймні, не першорядна. А от для України – так. У 2015 році щойно обраний президент Анджей Дуда запропонував своєму українському колезі розширення формату переговорів по Донбасу, до якого мали б бути залучені не лише Німеччина та Франція, а й інші країни ЄС, серед яких і Польща, а також США: «У них могли б узяти участь США, як світова наддержава, з якою мусить рахуватися Росія, і сусіди України, тобто ті, кого безпосередньо стосується те, що там діється. Ми б краще почувалися, якби стороною переговорів була котрась з інституцій ЄС, а не лише Німеччина та Франція». Це була одна з перших зовнішньополітичних ініціатив нового президента і, мабуть, саме тому різку відповідь Києва, що Україна, мовляв, інших форматів, окрім нормандського, не потребує, у Варшаві запам’ятали надовго.
Фото: EPA/UPG
Польща все так же послідовно підтримує Україну у її протистоянні з РФ, її голос завжди на нашому боці, проте певне дистанціювання від теми війни на Донбасі залишається – навіть після зміни влади в Україні. Між тим, зараз Україна сама говорить про необхідність розширення нормандського формату, а тому Києву було б не зайвим згадати про пропозицію Дуди 2015-го року.
Олег Базар, Главный редактор LB.ua Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram Темы: Польща, вибори, Євросоюз, Анджей Дуда Facebook Twitter
