Виявляється, в аеропорту можна прожити 18 років і навіть отримати свій куточок зі столиком і вікном
Російський естонець без громадянства Роман Трофімов прилетів на Філіппіни перед світовим локдауном і не встиг перейти кордон до оголошення надзвичайної ситуації. А потім все як у голівудському фільмі “Термінал”: чоловік опинився у пастці в аеропорту більше, ніж на 100 днів.
Однак Трофімов не єдиний прожив в аеропорту три місяці. У зв’язку з закритими кордонами через коронавірус шлях кіногероя Тома Генкса повторили й інші пасажири.
Найяскравіші історії жителів аеропортів та про те, як законодавчо регулюються транзитні зони, читайте далі.
“Таргани повзали по мені, поки я спав”
Повернімося до Трофімова. За час життя в аеропорту він купував собі їжу у фастфуді на летовищі, чистив зуби у громадській вбиральні, намагався заснути на підлозі у залі для чекання. Трофімов каже, що світло в терміналі не вимикали і одна і та сама музика повторювалася кожні 15 хвилин, тому заснути було складно. І це все під час пандемії коронавірусу. Маску йому теж не видали.
“Таргани були по всьому терміналу і повзали прямо на мені, коли я спав, постійне світло, і гучна музика на весь термінал, яка вмикалася автоматично кожні 10 хвилин цілодобово. Вдень і вночі одна і та сама пісня. Щодня прилітали сотні філіпінских заробітчан, проходили повз нас, нам навіть не дали маски для захисту від вірусу, а підлогу в тому місці, де ми спали, там ніколи не мили”, – описує своє перебування в аеропорту Трофімов.
Зараз у нього все добре: блог у Facebook про життя в аеропорту помітили користувачі соцмереж і допомогли вилетіти в Естонію з пересадкою в Амстердамі. Щоправда в Нідерландах Трофімов запізнився на літак, але більша частина дороги позаду.
Естонець Роман Трофімов опинився у пастці в аеропорту Філіппін понад 100 днів фото из соцсетей Естонець Роман Трофімов опинився у пастці в аеропорту Філіппін понад 100 днів фото из соцсетей
Як взагалі він почав жити в терміналі? 20 березня прикордонник не випустив його з аеропорту в Манілі через надзвичайну ситуацію: Трофімов збирався їхати далі, а сполучення між містами припинили. Повернутися назад він не міг через скасування авіаперельотів.
Паспорт у чоловіка забрали і сказали, що він опинився під опікою авіакомпанії (In Custody of Airline) AirAsia і компанія відповідальна за те, щоб вивезти його з країни.
Спершу він думав, що чекатиме в аеропорту два тижні, але потім карантин продовжили. Авіаперевізник не те щоб не поспішав вирішувати його проблему, а просто ігнорував усі дзвінки.
Адміністрація аеропорту вимагала від нього якнайскоріше купити квиток додому.
Три місяці в аеропорту Бангкока
Туристи з Нігерії три місяці прожили в аеропорту Бангкока через скасування трансферних рейсів під час пандемії коронавіруса.
Мандрівники прибули 21 березня і застрягли в аеропорту, передає Bangkok Post. Вони чекали рейсів до М’янми і Лаосу, але ці країни закрили кордони. Віз у Таїланд у них не було, тому з терміналу їх не випустили.
Двоє туристів прибули рейсом авіакомпанії Emirates Airlines і повинні були потрапити на стикувальний рейс перевізника Lao Airlines. Третій же прилетів 24 березня на літаку Etihad Airways і повинен був продовжити свій шлях рейсом авіакомпанії Bangkok Airways.
Туристи жили в залі очікування, і адміністрація аеропорту надавала харчування і воду. Однак три місяці туристи були без душу і вмивались в туалеті аеропорту. Усіх трьох протестували на коронавірус, і результати аналізів виявилися негативними.
Півроку в аеропорту “Бориспіль”
Такі історії траплялися навіть під Києвом в аеропорту “Бориспіль”. Там у транзитній зоні півроку пробув палестинець Мохаммед Хіжазі, який був біженцем.
16 січня 2009 року Мохаммеда, який проживав і вчився в Кривому Розі 10 років, на вулиці затримала міліція, передає KP.ua. Його оголосили персоною нон ґрата і в цей же день відвезли в “Бориспіль”, де посадили на літак і відправили до сектора Гази.
З Каїра, через який він летів транзитом, його повернули до Києва. За поріг аеропорту прикордонники його випустили. Поки Мохаммед чекав в аеропорту, у нього та його коханої з Кривого Рогу народилася донька Саміра.
“Сплю на лавці. Друзі передають їжу. Через те що холодильника у мене немає, доводиться їсти хліб та сир. В печінках вже сидить! Найважчими для мене були перші дні перебування в аеропорту. Немає у що переодягнутися, нічим навіть зуби почистити”, – сказав чоловік в одному з інтерв’ю.
Йому було заборонено в’їжджати на територію України до 2014 р., але за сприяння ООН цей термін прискорили. Хіджазі переступив поріг “Борисполя” у липні 2009 року.
А як щодо 18 років через вкрадені документи?
Найвідомішим мешканцем аеропортів є іранський біженець Мехран Карімі Нассирі, саме за його прототипом зняли “Термінал”. Чоловіка вигнали з рідної країни після участі у політичних протестах, після чого він законно отримав статус біженця у Бельгії. Він міг обрати будь-яку країну для проживання і вирішив відправитися до Великої Британії з пересадкою у Парижі.
У французькій столиці у Нассирі вкрали сумку з документами, йому вдалося сісти в літак, але в Лондоні співробітники паспортного відправили його назад. На територію Франції він без документів також в’їхати не міг і залишився в транзитній зоні. Йому могла видати документи Бельгія, але Нассирі хотів жити у Британії.
Всі ці роки він жив у транзитній зоні, читав книги, навіть став зіркою та роздавав інтерв’ю і таким чином заробляв собі на життя. У 2006 році Нассирі був госпіталізований, після виходу з лікарні іранець ще якийсь час перебував в готелі біля аеропорту, а потім перебрався в паризький притулок для безхатьків, де і проживає досі.
450 днів в аеропорту заради британського паспорта
Тут буде історія успіху, адже кенійцю Санджаю Шаху вдалося отримати паспорт Великої Британії завдяки своїй впертості.
Санджаю Шаху відмовили у в’їзді до Великої Британії в 2004 році, куди він прибув з британським закордонним паспортом, який не давав йому права на імміграцію.
До поїздки в Європу він відмовився від свого кенійського паспорта, тому фактично Шах залишився без громадянства, яке б дозволяло йому повернутися на батьківщину.
Санджаю довелося жити в міжнародному аеропорту Найробі протягом 437 днів, переміщаючись між залами вильоту та стійками. Він вмивався в туалетах аеропорту і харчувався їжею, яку йому давали люди, що працюють в ресторанах аеропорту.
Завдяки пильній увазі ЗМІ та підтримки громадськості Шах отримав громадянство Великої Британії, де проживає зараз зі своєю родиною.
Які закони регулюють транзитні зони?
Так звані транзитні зони в аеропортах все рівно є частиною території країни, у якій вони розташовані. Ці невеликі території потрапляють “під суверенітет” країни, в якій вони перебувають, і жодних обмежень не застосовується, передає El Pais.
Вони перекриваються для очікуючих пасажирів, які фактично не перейшли кордон. Також існують аеропорти без транзитних зон взагалі, які здійснюють тільки внутрішні рейси.
Ці зони мають різні цілі: вони також є місцями для очікування людей, яких депортують з країни або забороняють в’їзд у країну. Людям, які просять притулку, також кажуть чекати в цих районах, поки влада не вирішить, що робити.
У будь-якому разі пересування таких пасажирів обмежене.
Важливо знати, що у різних країнах є свої закони щодо транзитних зон. Проблема полягає в тому, що практика завжди створювала безліч юридичних проблем. Навіть Європейський Союз не має спільної політики щодо транзитних зон.
Наприклад, в Іспанії, коли людина просить притулку в одній із транзитних зон, уряд повинен вивчити цю справу, і, якщо це буде доведено, то особі дозволять в’їхати до Іспанії. Якщо в притулку відмовлять, особі заборонять в’їзд і її посадять у літак до іншої країни.
