Головна — Світ — 29 червня 2020, 22:00

Вибори в Польщі: двопартійна система знову перемагає

Перший тур президентських виборів у Польщі зафіксував традиційну ось уже п’ятнадцять років картину: дві політичні сили змагаються за першість, решта партій і кандидатів – лише приправи різного рівня і якості, покликані присмачити пісний вибір між консерваторами і лібералами. 

Олег Базар, Главный редактор LB.ua Facebook Twitter

Фото: EPA/UPG

Власне, це перше, що потрібно розуміти про політичну систему у Польщі – вона умовно двопартійна. Ні, у Польщі, як і в Україні, діє майже сто політичних партій, у парламентських виборах беруть участь з десяток партій та коаліцій політичних сил. І партійне життя не менш бурхливе, аніж у нас: коаліції, розколи, шлюби за розрахунком і скандальні розлучення. От наступного дня після виборів, наприклад, утворився черговий шлюб: партія селян об’єдналася із веселковою партією першого відкритого гея у польській політиці Роберта Б’єдроня. Проте, починаючи з 2005 року за владу з перемінним успіхом змагаються лише дві політичні сили – праві консерватори з партії «Право і справедливість» («Prawo i Sprawiedliwość», PiS) та ліберали-центристи з «Громадянської платформи» («Platforma Obywatelska», PO). Усім іншим – лівим, правим, селянам і несистемним – відводиться у кращому разі роль молодших партнерів. Чи просто статистів – дві останні парламентські каденції PiS обходиться без союзників, маючи у Сеймі монобільшість. І, треба сказати, монолітну монобільшість: лідерам PiS не доводиться перед кожним принциповим голосуванням бігати і вмовляти своїх депутатів. 

Другий важливий момент – польські партії мають достатньо велике фінансування з бюджету держави. Його розмір залежить від кількості тих, хто прийшов на вибори (від цього залежить загальна сума фінансування на чотири роки), і кількості голосів, які партія набрала на парламентських виборах. Така система, знову ж таки, грає на користь двох найбільших партій. До прикладу, після виборів 2019 року PiS отримує щороку близько $6 млн., PO – $5 млн., частину з яких остання має віддати дрібнішим партнерам по виборчій коаліції. Це більш ніж достатні кошти, щоб утримувати і розвивати партійні мережі у міжвиборчий період. Державних коштів плюс-мінус вистачає на життя ще двом-трьом партіям, серед яких, як правило, опиняються старожили «Союз демократичної лівиці» та Польська селянська партія. Нові політичні проекти і старі невдахи можуть лише розраховувати на приватні пожертви і сподіватися (зазвичай даремно), що наступного разу пощастить більше.

Партійна дуополія певним чином форматує і польський медіапростір. Який, за великим рахунком, так само поділений між двома політичними таборами – лібералами та консерваторами. Звісно, є медіа, близькі до лівих, і ще більше тих, які транслюють погляди радикальної правиці. Однак мейнстримні медіа так чи інак змушують визначатися між PiS та PO. Особливо стараються державні ТБ і радіо, які за версією польської опозиції в останні роки перетворилися у рупори PiS. 

Власне тому президентські вибори 2020 відбулися за звичним уже сценарієм: у лідерах – кандидати від PiS та PO. Чинний президент, представник партії PiS Анджей Дуда прогнозовано посів перше місце з 42,9% голосів. Друге місце у чинного мера Варшави, кандидата від PO Рафала Тшасковського – 30,3%. Кандидат від PO вскочив у виборчу кампанію буквально в останній момент – з осені минулого року і до середини травня 2020-го офіційним кандидатом від партії була віце-спікер Сейму Малґожата Кідава-Блонська. Однак вибори перенесли через карантин, Кідава-Блонська виступила категорично проти і відмовилась продовжувати боротьбу. Тшасковському, який був співголовою її штабу, довелось перекваліфікуватися у кандидати.

Фото: EPAUPG

За двома фаворитами йдуть уже традиційні для Польщі і не лише «антисистемні кандидати», які обіцяють «зробити їх разом» і зруйнувати монополію двох партій. У 2015 році у такій у такій ролі виступав соліст рок-гурту Павел Кукіз, який набрав 20%. Цього разу приблизно ті ж 20% поділили між собою Шимон Головня – телезірка, ведучий шоу «Польща має талант» і водночас талановитий католицький публіцист, автор ряду книг на релігійну тему (а тому зовсім не польський Зеленський, як його часто називають) – 14%, і висуванець ультраправих приятелів Росії з Конфедерації «Собода і Незалежність» Кшиштоф Босак – 6,9%. 

Наразі соціологи оцінюють шанси на другий тур у обох кандидатів як рівні. При цьому власний мобілізаційний ресурс практично вичерпаний – явка у першому турі склала чималі для Польщі 64%. Для порівняння, у 2015 році вона не дотягла навіть до 50%. Тому доводиться звертатися навіть до відвертих політичних опонентів: ліберал Тшасковський каже, що у нього чимало спільного у поглядах з виборцями Босака, а консерватор Дуда переконує, що у нього і польської лівиці одинакові сімейні цінності.

Фото: EPA/UPG

Упродовж двох тижнів, які залишилися до другого туру, перед обома його учасниками стоїть одне доволі непросте завдання: переконати за будь-яку ціну тих, хто не визначився. Таких досить небагато – за різними опитуваннями усього 6-8%. Це ще один наслідок тривалого домінування двох партій – у країні практично не залишилось тих, хто не має сформованого погляду на «Право і Справедливість» та «Громадянську позицію». А тому особливого сенсу нагадувати консервативній частині польських виборців, що Дуда – апологет традиційних цінностей і полум’яний борець з «ідеологією ЛГБТ», а Тшасковський у статусі мера Варшави підписав декларацію співпраці з ЛГБТ-рухом, мабуть, немає. Власне, як і зайвий раз переповідати всі гріхи PiS при владі тим, хто і так вважає, що час перебування при владі партії Ярослава Качинського має якомога швидше завершитися. 

З останнім, щоправда, доведеться трохи зачекати: навіть у випадку програшу Дуди на виборах президента, PiS збереже контроль над парламентом та урядом до виборів 2023 року.

Олег Базар, Главный редактор LB.ua Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram Темы: Польща, вибори президента, Анджей Дуда Facebook Twitter