Дорогі друзі, хочу трохи розставити акценти у “справі картин Порошенка”. Я особисто вважаю цей епізод малопереконливим. Набагато важливіше для суспільства довести роль Порошенка у справі про викрадення Саакашвілі, порятунку судді-хабарника Чауса або купівлі в Януковича каналу “Тоніс” і перетворенні його на канал “Прямий”.
Тепер те, про що вдалося дізнатися.
Події зі “штурмом” музею Гончара – це результат успішного піар-захисту Порошенка. Експрезидент дізнався завдяки витоку про підготовку обшуку в палаці, у якому він живе. Як ви пам’ятаєте, його побудували в Козині на місці бази відпочинку “Чайка”, яка належала фабриці Карла Маркса (нині Roshеn). Тож, щоб зіграти на випередження, Порошенко вивіз частину своїх картин у музей Гончара, щоб віднадити ДБР від обшуку вдома.
Приходу ДБР додому Порошенко побоювався найбільше. Адже тоді був би високий ризик витоку відеофіксації обшуку в пресу. І всі б побачили, що колишній президент оточив себе “пшонка-стилем”, а на стінах у нього висять, окрім Шишкіна і Рєпіна, ще й оригінали робіт Рубенса і навіть Сандро Боттічеллі, за яку він виклав восьмизначну суму в доларах на світовому аукціоні.
Сам музей Гончара із 17 березня перебуває на карантині. Навіть більше, сайт музею повідомляє, що його закрили на реконструкцію і працює тільки один зал тимчасових експозицій. В авральному порядку протягом кількох днів у музеї Гончара, який розташований через дорогу від офісу партії “Європейська солідарність”, організували так звану виставку з колекції Порошенка. У такий спосіб Порошенко вирішив за допомогою музею прикритися від проблем, які в нього виникли із ДБР.
Тому, оцінюючи адекватність поведінки ДБР, не завадило б також дати оцінку другому учаснику конфлікту. Усе це викликало дискусію в культурологічному середовищі про те, наскільки адекватно повівся музей Гончара, втягнутий у піар-стратегію Порошенка. Ці запитання, зокрема, уже публічно поставили арт-критик Костянтин Дорошенко і колишня заступниця міністра Ірина Подоляк.
ДБР у цій ситуації потрапило в пастку, яку їм розставив вправний політичний єзуїт Порошенко. Треба додати, що це не вперше, коли Порошенко викручується з обшуків у такий спосіб. У пам’яті виринає історія про те, як слідчі Генпрокуратури 2004 року зненацька з’явилися в офісі Давида Жванії, і його приїхав рятувати Порошенко разом із “5 каналом”. Як пізніше ділилися між собою учасники обшуку (а це відомі нині люди!), Порошенко відводив убік слідчих Генпрокуратури і просив їх улаштувати колотнечу і навіть трохи поштовхатися з депутатами, щоб на камеру це мало максимально ефектний вигляд і він міг накрутити на цьому політичний піар.
Проблема полягає в тому, що ДБР і Порошенко наразі у різних вагових категоріях у частині інформаційної пропаганди. І єдина правильна стратегія у розслідуванні злочинів Порошенка – це брати не кількістю відкритих проваджень, а якістю доказової бази у справах, які стосуються корупції минулої влади і його розправи над політичними опонентами.
Джерело: Сергій Лещенко / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
