Олександра Матвійчук, правозахисниця, голова Центру громадянських свобод, відзначеного Нобелівською премією миру
«Ратифікація Римського статуту для мене особисто і для багатьох правозахисників — це персональна історія, яка починається з Революції гідності. Тоді ми вперше опинилися в ситуації, коли право не працює. Я була координаторкою ініціативи «Євромайдан SOS», і через наші руки кожного дня проходили сотні людей побитих, заарештованих, катованих. Людей, обвинувачених за сфабрикованими кримінальними справами. І всі органи державної влади, які мали бути заточені на те, щоб захищати права людини, переслідували мирний протест і хотіли знищити його навіть фізично.
Тому ратифікація Римського статуту — це подія історичного масштабу. Вона засвідчує, що українська держава приймає як аксіому, що масове насильство не толерується. І якщо держава його вчиняє, заохочує чи не виконує своїх зобов’язань з розслідування його — буде міжнародний суд», — відзначила правозахисниця.
Вона також акцентувала на тому, що поки не створили спецтрибунал щодо злочину агресії, Міжнародний кримінальний суд — єдина для нас можливість подолати імунітети Путіна й інших членів «трійки» (президент РФ Володимир Путін, прем’єр-міністр Михайло Мішустін і голова МЗС Сергій Лавров. — Ред.), які вони мають за міжнародним правом, і притягнути їх до відповідальності.
«Ба більше, це можливість не повторити ситуацію в Мінську, де (хто пам’ятає зміст тих угод) був абстрактний пункт про звільнення від відповідальності осіб, які пов’язані з подіями, вчиненими в окремих районах Донецької та Луганської областей. Під це можна було б підтягнути що завгодно. От як би хто не садив Україну за стіл перемовин, що б коли-небудь не було записано, Міжнародний кримінальний суд не зупинить розслідування, яке він уже почав проти президента Путіна й інших шести фігурантів ордерів на арешт, які видані. І це дуже важливо пам’ятати», — зауважила Матвійчук.
Крім того, додала правозахисниця, Міжнародний кримінальний суд має відреагувати на приїзд Путіна до Монголії. І перед засіданням G20 у Бразилії варто зробити прецедент, що за порушення зобов’язань перед судом країна буде покарана.
«Тут треба працювати й у зв’язці з нашими дипломатами й делікатно нагадати, наприклад, Європейському Союзу, що в нього з Монголією є partnership і associated increment, і там є клаузула про права людини, і зобов’язання Міжнародного кримінального суду теж є. І можливо, якщо Монголія демонструє таке показове порушення зобов’язань, то країни Європейського Союзу приймуть рішення зупинити окремі програми матеріально-технічної допомоги Монголії? Тобто треба діяти. Треба показувати, що ми на такі порушення будемо реагувати», — відзначила правозахисниця.
Водночас вона вважає, не потрібно активувати 124-ту статтю Римського статуту (за цією статтею, протягом семи років юрисдикція МКС не поширюється на громадян держави, яка ратифікує Римський статут. — Ред.), на яку подала запит Україна, щоб убезпечити своїх військових від можливих кримінальних переслідувань.
Ірина Мудра: «Після ратифікації Римського статуту Україна може делегувати суддю в МКС і кандидата в прокурори»
«Я розумію ці вимушені компроміси, але я сподіваюся, що вона (стаття. — Ред.) буде знята. Тому що стаття 124 дозволяє зняти цю відстрочку. І Франція, до речі, так і зробила, на відміну від Колумбії.
Міжнародний кримінальний суд — це не пошта. Він проводить самостійне розслідування. Міжнародний кримінальний суд — це навіть не Європейський суд з прав людини. Він не зобов’язаний розглядати скарги окремих осіб і вислуховувати їх у судовому провадженні. Він сам визначає, на що звернути увагу. І вже сказано, що коло підозрюваних буде дуже обмежене. І тому це точно навіть теоретично не може бути питанням звичайних українських військових, тому що Міжнародний кримінальний суд цікавить велика риба», — нагадала Матвійчук, додавши, що МКС видає ордери на арешт міністрів, президентів, командувачів армії, але не рядових військових.
Олександра Матвійчук, правозахисниця, голова Центру громадянських свобод, відзначеного Нобелівською премією миру
«Це насправді ситуація, з якою Міжнародний кримінальний суд у практиці не стикався. Тому що одне питання — мати таке застереження, коли Міжнародний кримінальний суд розслідування не проводить, як це було у випадку Франції, наприклад. А інше питання — коли Міжнародний кримінальний суд таке розслідування проводить, зокрема, на окупованих територіях. І мені як юристці цікаво, як він буде розкручувати ланцюг наказів, який веде до Москви й до адміністрації президента Путіна від посадових осіб окупаційної адміністрації, які мають українське громадянство.
Ми всі в правозахисній спільноті чекаємо на якісь публічні оцінки Міжнародного кримінального суду. Можливо, за якийсь час вони з’являться», — припустила правозахисниця.
Вона також відзначила необхідність унормувати національне законодавство, «щоб органи національного слідства й національні суди, які розслідуватимуть 98 % усіх звірств, які росіяни вчинили в Україні, мали належні для цього правові інструменти».
Генпрокурор Андрій Костін: «Візит Путіна в Монголію показав, що системою міжнародного права можна нехтувати»
«Закон, який був поданий разом з ратифікаційним, який вносить зміни до Кримінального кодексу, на жаль, тільки частково виконує це завдання. Він нарешті вносить до Кримінального кодексу злочини проти людяності, але нічого не робить з воєнними злочинами. Просто перейменовує цю статтю і не розв’язує величезної кількості проблем, яка на практиці поставала протягом цих 10 років. Тому ми сподіваємося, і це як кажу від правозахисної спільноти, що на цьому не зупиниться законодавча ініціатива й усе ж таки комплексні зміни до Кримінального кодексу будуть внесені, бо не Міжнародним кримінальним судом єдиним», — підкреслила Олександра Матвійчук.
Як і решта учасників дискусії, вона констатувала інертність міжнародного права перед російською агресією. І, на її думку, вона обумовлена тим, що «вся міжнародна архітектура створена минулого століття державами-переможцями у Другій світовій війні».
«І ці держави-переможці мають нині для себе невиправдані індульгенції та преференції. Як, наприклад, право вето, яким Російська Федерація користується в Раді Безпеки ООН, що абсолютно паралізувало всю систему. Тому що це саме той орган, який мав здійснювати превенцію та реагувати на порушення статуту в контексті вчинення злочину агресії.
Але історія також вчить, що якщо право не працює, то це все одно тимчасово. І навіть світові війни закінчуються — і правопорядок відновлюється. Тому я погоджуюся з тезою Андрія Костіна, що ми маємо бути готовими до цих вікон можливостей і зробити все від нас залежне, щоб коли це вікно можливостей відкриється, ми могли ним швидко скористатися», — зазначила Матвійчук.
Дмитро Лубінець: «Системи захисту прав людини у світі не існує. Це фікція»
Вона нагадала, що війна має не тільки мілітарний вимір, а й економічний, ціннісний, торговельний, інформаційний тощо.
«Росія вже зараз каже, що в Бучі були постановки, що були не трупи людей, а актори. Якщо ми будемо в ілюзії, що все для всіх очевидно, то програємо. Скажу більше: неочевидно зараз навіть для країн, які мали б усе розуміти через свою історію, але вони на відстані, ще й під російським впливом. Комунікаційна пам’ять про пережите живе три покоління, далі лишається тільки те, що було задокументовано або оброблено і представлено як сенси», — додала правозахисниця.
Олександра Матвійчук, правозахисниця, голова Центру громадянських свобод, відзначеного Нобелівською премією миру
Пошук справедливості — «це не тільки про минуле чи майбутнє, це про вплив на стратегічні зміни сьогодні».
«Я пам’ятаю, коли був виданий перший ордер на арешт, слухала Маргариту Симоньян не без задоволення. Вона істерила на російському телебаченні, розмовляючи з російськими генералами. Ті сказали їй, що, може, нам якось змінити тактику ведення війни, бо наступними будемо ми. А вона агресувала, як вони, мовляв, можуть думати і боятися Міжнародного кримінального суду, бо мають боятися тільки, що програють цю війну.
Це вплив. Це вплив, який називається охолоджувальним ефектом на брутальність здійснення порушень. А це означає, що якщо Україна робить усі належні кроки, щоб запустити прямо зараз, не чекаючи, правові механізми, ми тільки цим можемо зберегти тисячі, тисячі й тисячі людських життів», — завершила Олександра Матвійчук.
