“СВЯТО НАМ ДУЖЕ ПОТРІБНЕ! ВИПУСКНИЙ – РАЗ У ЖИТТІ”
Хлопці – у білих сорочках, дівчата – у красивих вечірніх сукнях. Приміщення заповнене вщент. Настрій у всіх піднесений, це відчувається.
“Вітаю наших випускників зі святом. Я хочу, щоб ви завжди були незламні. Харків навчив кожного з нас не здаватися, не зупинятися, мріяти і головне – досягати своєї мети. Я бажаю, щоб у кожного з вас здійснилося те, що ви хочете. Щоб завжди ви були щасливими та успішними. Так, на вашу долю випав іспит війною. Незважаючи на повітряні тривоги, обстріли, ви вчилися і гарно вчилися. Дуже хочу, щоб разом після нашої перемоги ми відновлювали славетне місто героїв Харків. Нехай вам щастить. Слава Україні! І слава випускникам”, – говорить Харківський міський голова Ігор Терехов.
Він вручає золоті та срібні медалі. Під вигуки й аплодисменти вчорашні 11-класники по черзі йдуть за нагородою. Усі випускники отримують пам’ятні відзнаки «Випуск міста-героя Харкова 2024».
https://lb.ua/society/2024/05/29/615771_harkiv_vizhiti_i_peremogti.html
Кілька святкових номерів – від самих випускників, групи батьків і педагогів. По завершенню – черга біля фотозони з повітряними кульками.
Євгеній Абдоков – один із золотих медалістів Холодногірського району. Досягти такого результату було дуже важко, говорить випускник ліцею №87.
“Подеколи доводилося навчатися ночами, щоб встигати за програмою. До НМТ (національного мультипредметного тесту, – ред.) я готувався самостійно, без репетиторів. І склав успішно. Це дуже круто, я задоволений”, – посміхається Євгеній.
Євгеній демонструє медаль
Вважає, що випускний у святковому форматі необхідний: “Можна було круто відірватися на сцені!”.
Погоджується з сином і мама Оксана: “Все чудово пройшло. Такі емоції! А у понеділок у школі видаватимуть атестати, і тоді маленькою компанією – діти, батьки, підемо святкувати. Буде прогулянка, кафе”.
Випускниця ліцею №18 Діана Безхутра також розповідає, що у прифронтовому Харкові, який постійно під обстрілами, навчатися було непросто.
“Коли не було світла довго, ходила до “пункту незламності” в свій ліцей. Там мені й іншим учням завжди допомагали. Мали робочі місця, підтримку. Ми впоралися. Ми ж сильні, ми – харків’яни”, – говорить упевнено дівчина.
Після офіційної частина вона планує з друзями гуляти у місті.
Діана з мамою Оленою
“Це така подія, яка відбувається раз у житті, тому будемо святкувати, ділитися враженнями, планами на майбутнє, ну, і згадувати школу. Підемо в сад Шевченка, будемо гуляти обов’язково!” – каже Діана.
https://lb.ua/culture/2024/05/24/615042_znishcheniy_faktordruk_tut.html
Її підтримує мама Олена Зінченко, вважаючи, що попри попри всі ризики, святкуткування дітям потрібне.
“Війна забирає їхнє життя – те, яким воно мало бути. Наші діти вчаться пристосовуватися до життя швидше і раніше, ніж це було би у мирний час. Подорослішали передчасно, це точно”, – говорить харків’янка.
“ВЖЕ ВАЖКО ПРИГАДАТИ, ЯКИМ БУЛО НАВЧАННЯ ОФЛАЙН”
Проходили випускні й у самих навчальних закладах. Але це були, так би мовити, камерні заходи: дітям видали атестати, далі – слово від директора, батьків.
“Ми станцювали вальс, отримали атестати. Були лише класні керівники наших 11-х класів, без інших учителів. Усе дуже скромно”, – розповідає випускник ліцею №36 у Київському районі Влад Клименко.
Від своєї школи хлопець живе за кілька будинків, та частенько запізнювався на уроки.
“Все здавалося, що в запасі багато часу, – сміється Влад. – А взагалі зараз уже якось і важко пригадати, яким було звичайне навчання. “Ковід”, потім війна. Я нормально адаптувався до онлайну, якщо не враховувати проблеми зі світлом. У 10-11-х класах зосередився саме на тих предметах, які мені потрібно було складати”.
Влад
У будівлі свого ліцею за минулий рік він був не більше десяти разів, найбільше – навесні, коли вирішили записати відео на згадку.
“Ми найняли хореографа, яка допомогла поставити танець, і збиралися в школі репетирувати. За час війни у будівлі відремонтували укриття. А відео записували в Центральному парку (вже неодноразово це улюблене місце відпочинку харків’ян потрапляло під російські удари, – ред.). Чи не було страшно? Та ні. Більше турбувало, як реагуватимуть перехожі. Взагалі, я майже постійно був у Харкові. Батьки – працівники критичної інфраструктури. В них робота. І я бажання кудись їхати теж не маю”, – розповідає випускник.
Протягом останніх місяців навчального року, плануючи випускний, 11-класники особливо здружилися, зауважує хлопець.
“Раніше, коли по 30 учнів у класі, ти в принципі з паралелі не всіх і знав, і не з усіма вітався. А коли нас так мало перебуває у місті, то ми справді зблизилися”, – ділиться Влад.
Випускники з паралелі вже домовилися про спільну вечірку: “Це буде оренда будинку з басейном. Буде нас десь 16”.
“ОБИРАЄМО “СВОЇ” УНІВЕРСИТЕТИ”
За два останніх роки кількість дітей у старших класах справді скоротилася, а фізично перебувають у місті – від кількох (переважно) до половини. У класі Євгенія із 30 учнів залишилося, за списком, 20, живуть у Харкові – не більше 8. Із 25 однокласників Діани у місті – 15. Із однокласників Влада постійно живуть у Харкові шестеро, з паралелі – не більше 8.
“Був період, після початку війни, що в моєму класі ставало все більше переселенців з Донеччини та Луганщини. У 2022-му практично всі вони виїхали з Харкова. Напевне, їхні родини не хотіли вдруге переживати те, що вже було в них у досвіді”, – зазначає випускник.
https://lb.ua/culture/2024/05/16/611193_sergiy_zhadan_yakimi_mi_budemo_dali.html
Діти, які за більш як два роки звикли не особливо зважати на тривоги та реальні вибухи, обирають харківські виші. Попри все вони сповнені надіями.
Влад Клименко хоче стати студентом Національного університету радіоелектроніки, вчитися на інженера програмного забезпечення.
Євгеній Абдоков планує вступати до Національного університету ім. Каразіна або ж Державної академії культури.
“Хочу на журналістику чи режисера-сценариста, може, ще акторську майстерність. Розглядаю творчі професії. Навчався ще у музичній школі, граю на фортепіано”, – говорить хлопець.
“Та, звичайно, я буду вступати до університетів у Харкові! Ми тут потрібні, ми – майбутні працівники різних галузей. Ми – молодь, і ми відбудуємо місто, і все у нас буде добре”, – впевнено говорить Діана Безхутра.
***
Із харківських шкіл у 2024 році випустилися майже 8,5 тисяч школярів.
За даними міського голови Ігоря Терехова, тільки за травень 2024 року Харків пережив 76 російських обстрілів – і це майже втричі більше, ніж було у квітні.
У травні сигнали повітряної небезпеки лунали у місті 193 рази і сукупно тривали 474 години 55 хвилин. Ворог бив по місту авіаційними планерувальними боєприпасами, ракетами, «Шахедами» і «Ланцетами».
Від початку повномасштабної війни на Харківщині загинули понад 2450 жителів, серед них – 93 дитини.
На сьогодні у Харкові живуть близько 1,3 млн жителів, більш як 200 тисяч із них – переселенці з прифронтових територій. У 2022 році населення міста становило 1,42 млн жителів.
