Максиму Домарацькому на псевдо “Максюта” 22 роки. Максим вирішив інакше і вже більше двох років воює з окупантами в складі мінометної батареї 206 батальйону територіальної оборони ЗСУ. Боєць починав свій шлях солдатом. Згодом набрався досвіду і восени 2023 року командир мінометної батареї клопотав перед командуванням батальйону про відправку “Максюти” на навчання і отримання первинного офіцерського звання — колектив бачив юнака своїм командиром взводу. Максим розповів про свій бойовий шлях, мінометну справу і плани на майбутнє.
“Мій шлях у війську розпочався в момент, коли події, які взяли свій початок з весни 2014 року, дійшли до логічної кульмінації – повномасштабного вторгнення. Перша думка була така: «Потрібно зберегти свою країну будь-якою ціною». Для того, щоб виграти війну, потрібно вбивати ворогів. Після роздумів стосовно того, в якому напрямку краще розвиватись, було прийняте рішення опанувати фах, який передбачає вогневе ураження ворога у великій кількості – мінометний. Протягом багатьох місяців «тренувань» у бойових умовах на різних напрямках приходив досвід, нові навички та бачення стосовно того, як знищувати противника. Мій підрозділ знищував російську піхоту на Херсонщині, Харківщині та в різних куточках Донеччини, та продовжує виконувати бойові завдання до цього часу”, – йдеться в дописі.
Максим служив та виконував бойові завдання спочатку в якості помічника кулеметника, потім – навідника мінометного розрахунку. Згодом було прийнято рішення стати офіцером та очолити мінометний взвод.
“В мене не було бажання зробити хорошу, військову кар’єру. Моє рішення ґрунтувалось на розумінні очевидних речей – перемогти нашого одвічного ворога можливо лише тоді, якщо ти будеш сильнішим, розумнішим та кращим за нього”.
“Найважливіше – точність. Точність та злагодженість дій розрахунку, від моменту отримання команди на бій, до закінчення вогневого завдання. Низький час реагування та чіткі дії особового складу забезпечують своєчасне та ефективне ураження противника, яке, в свою чергу, забезпечує прикриття нашої піхоти”, – стверджує боєць.
Максим додає, що серед військових є відома фраза – «піт артилерії рятує кров піхоти». Кожен боєць мінометної батареї розуміє, що від нього залежить безпека та життя його побратимів в траншеях на лінії зіткнення. Після війни Максим планує побудувати сім’ю:
“Жити. Одружусь, побудую сімʼю та буду жити для них. Буду працювати над тим, щоб створити їм такі умови, в яких вони не проживуть те, що прожив я. Буду зустрічати теплі промені весни у горах та лісах, разом із ними. Буду радіти кожній секунді свого життя, яке я проведу після перемоги. Завдяки безпосередньої участі у війні, смак «мирняку» відчувається зовсім по-іншому. Так, як не відчує ніхто інший, окрім мене та подібних мені”.
