Головна — Світ — 31 січня 2024, 10:08

Директор ЦРУ: прогноз на 2024-й, провал Путіна й завдання для України

Директор ЦРУ Вільям Дж. Бернс опублікував статтю у виданні Foreign Affairs про роботу свого відомства й виклики для США. Значна її частина стосується України. 

LB.ua публікує скорочену версію тексту. 

LB.ua Facebook Twitter LB.ua в Google News

Фото: EPA/UPG Директор ЦРУ Вільям Дж. Бернс

Сполучені Штати сьогодні стикаються з одним із тих рідкісних моментів, таких же серйозних, як світанок холодної війни чи період після 11 вересня. Підйом Китаю та реваншизм Росії створюють загрозливі геополітичні виклики у світі інтенсивної стратегічної конкуренції, в якому Сполучені Штати більше не мають беззаперечної першості і в якому зростають кліматичні загрози існування. Ще більше ускладнює ситуацію технологічна революція, навіть більш масштабна, ніж промислова чи початок ядерної ери. Від мікрочипів до штучного інтелекту та квантових обчислень нові технології змінюють світ, включаючи професію розвідника. 

І все ж, попри те, що світ змінюється, шпигунство залишається взаємодією між людьми та технологіями. Існуватимуть секрети, які можуть збирати лише люди, і таємні операції, які можуть проводити лише люди. 

ПУТІН НЕ СКРІПЛЕНИЙ

Епоха після холодної війни остаточно завершилася в той момент, коли Росія вторглася в Україну в лютому 2022 року. Я провів більшу частину останніх двох десятиліть, намагаючись зрозуміти легкозаймисте поєднання образи, амбіцій і невпевненості, яке втілює російський президент Володимир Путін. Я засвоїв одну річ: завжди було б помилкою недооцінювати його прагнення контролювати Україну та її вибір. Без цього контролю, на його думку, Росія не може бути великою державою, а він – великим російським лідером. Ця трагічна і жорстока фіксація вже зганьбила Росію та оголила її слабкі сторони, від її одновимірної економіки до її перебільшеної військової міці та корумпованої політичної системи.

Вторгнення Путіна також викликало неймовірну рішучість і цілеспрямованість українців. Я бачив їх мужність на власні очі під час частих поїздок в Україну, які переривалися російськими повітряними нальотами та яскравими образами української наполегливості та винахідливості на полі бою.

Фото: EPA/UPG Солдат ЗСУ під час боїв за Сєвєродонецьк, 19 червня 2022.

Війна Путіна вже стала провалом Росії на багатьох рівнях. Його первісна мета захопити Київ і підпорядкувати собі Україну виявилася дурною та ілюзорною. Його армія зазнала величезних втрат. Щонайменше 315 000 російських солдатів були вбиті або поранені, дві третини довоєнних російських танків було знищено, а розхвалена програма Путіна з військової модернізації, яка тривала кілька десятиліть, зведена нанівець. Усе це – прямий результат доблесті та майстерності українських воїнів, підкріплений підтримкою Заходу. Тим часом російська економіка зазнає довгострокових невдач і країна приречена на роль економічного васала Китаю. Роздуті амбіції Путіна також мали протилежний результат: вони спонукали НАТО розширюватися та посилюватися.

23-й місяць війни. Активна оборона

Хоча репресивна хватка Путіна, здається, не ослабне найближчим часом, його війна в Україні тихо роз’їдає його владу вдома. Короткотривалий заколот, розпочатий у червні минулого року лідером найманців Євгеном Пригожиним, дозволив поглянути на деякі дисфункції, що ховаються за ретельно відшліфованим іміджем путінського контролю. Для лідера, який старанно створив репутацію гаранта порядку, Путін виглядав відстороненим і нерішучим, коли найманці Пригожина пробиралися дорогою до Москви. Для багатьох представників російської еліти питання полягало не стільки в тому, чи імператор голий, скільки в тому, чому він так довго одягався. Будучи найбільшим апостолом розплати, Путін зрештою звів свої рахунки з Пригожиним, який загинув у підозрілій авіакатастрофі через два місяці після початку свого бунту. Але різка критика Пригожиним брехні та воєнних помилок, які є суттю путінської війни, а також корупції, що лежить в основі російської політичної системи, не скоро зникне.

Фото: EPA/UPG Президент РФ Путін

Цей рік, імовірно, буде важким на полі бою в Україні, випробуванням на витривалість, наслідки якого виходитимуть далеко за межі героїчної боротьби країни за збереження своєї свободи та незалежності. Поки Путін відновлює російське оборонне виробництво – за допомогою критично важливих компонентів із Китаю, а також зброї та боєприпасів з Ірану та Північної Кореї – він продовжує робити ставку на те, що час на його боці, що він може розчавити Україну та виснажити її західних прихильників. 

Завдання України полягає в тому, щоб зруйнувати зарозумілість Путіна та продемонструвати високу ціну продовження конфлікту для Росії, не лише досягаючи прогресу на передовій, але й завдаючи глибших ударів за ними та досягаючи стабільних успіхів у Чорному морі. У такій ситуації Путін може знову почати брязцяти ядерною зброєю, і було б нерозумно повністю відкидати ризики ескалації. Але було б так само нерозумно надмірно боятися їх.

Про стратегію. Левам час підніматися

Ключ до успіху — у збереженні західної допомоги Україні. Це відносно скромна інвестиція, яка становить менш ніж п’ять відсотків оборонного бюджету США, зі значним геополітичним прибутком для Сполучених Штатів і відчутним зиском для американської промисловості. Збереження потоку зброї зміцнить позиції України, якщо з’явиться можливість для серйозних переговорів. Це дає шанс забезпечити довгострокову перемогу для України та стратегічний програш для Росії; Україна могла б захистити свій суверенітет і відновитися, тоді як Росії доведеться зазнавати постійних збитків через дурість Путіна. Піти з конфлікту цієї вирішальної миті і припинити підтримку України було б для Сполучених Штатів автоголом історичного масштабу.

СИЛОВА ГРА СІ

Ніхто не стежить за підтримкою України з боку США так уважно, як китайські лідери. Китай залишається єдиним суперником США, який прагне змінити міжнародний порядок і має економічну, дипломатичну, військову й технологічну потугу для цього. Економічна трансформація країни за останні п’ять десятиліть була екстраординарною. Це те, за що китайський народ вартий великої поваги, і те, що решта світу активно підтримала, вірячи, що успішний Китай є глобальним благом. 

Проблема не в піднесенні Китаю, а в загрозливих діях, які все частіше його супроводжують. Лідер Китаю Сі Цзіньпін розпочав свій третій президентський термін з більшою владою, ніж будь-хто з його попередників після Мао Цзедуна. Замість того, щоб використати цю владу, аби зміцнити і стимулювати міжнародну систему, яка уможливила трансформацію Китаю, Сі намагається її переписати. У розвідці ми ретельно вивчаємо, що кажуть лідери. Але ще більшу увагу звертаємо на те, що вони роблять. Посилення репресій Сі вдома та його агресивність за кордоном: від партнерства «без обмежень» з Путіним до загроз миру й стабільності в Тайванській протоці — неможливо ігнорувати.

Тайвань. Від виборів до глобальної війни

Утім таким самим є вплив західної солідарності на розрахунки Сі з приводу ризиків застосування сили проти Тайваню. Для Сі — людини, яка схильна розглядати Сполучені Штати як підупалу силу, — американське лідерство щодо України, безсумнівно, стало несподіванкою. Готовність Сполучених Штатів заподіювати й зазнавати економічного болю, щоб протистояти агресії Путіна, а також їхня здатність згуртувати союзників, щоб вони зробили те саме, суперечила переконанням Пекіна, що Америка перебуває в остаточному занепаді. Американська мережа союзників і партнерів у Індійсько-Тихоокеанському регіоні, поблизу берегів Китаю, протверезила мислення Пекіна. Найнадійніший спосіб відновити його сприйняття американської безпорадності та розпалити агресивність — відмовитися підтримувати Україну. Україну матеріально підтримують не коштом Тайваню; це надсилає важливе повідомлення про рішучість США, які допоможуть Тайваню.

Фото: EPA/UPG Трансляція зустрічі спікерки Палати представників США Ненсі Пелосі з президенткою Тайваню Цай Інвень під час її візиту до Тайбея

ЗНАЙОМА СКЛАДНІСТЬ

Криза, спричинена бійнею ХАМАС в Ізраїлі 7 жовтня 2023 року, болісно нагадує про складність вибору, який Близький Схід створює Сполученим Штатам. Конкуренція з Китаєм залишатиметься найвищим пріоритетом Вашингтона, але він не зможе уникнути інших викликів. Це означає лише те, що Сполучені Штати повинні діяти обережно й дисципліновано, уникати надмірностей і мудро використовувати свій вплив.

Значну частину останніх чотирьох десятиліть я працював на Близькому Сході і рідко бачив його більш заплутаним або вибуховим. Згортання інтенсивної ізраїльської наземної операції в Секторі Гази, задоволення серйозних гуманітарних потреб постраждалого палестинського цивільного населення, звільнення заручників, запобігання поширенню конфлікту на інші фронти в регіоні й формування дієвого підходу на «післязавтра» в Газі — це все неймовірно складні проблеми. Так само відроджується надія на міцний мир, який гарантує безпеку Ізраїлю, а також палестинську державність і використовує історичні можливості для нормалізації відносин із Саудівською Аравією та іншими арабськими країнами.

Ключ до безпеки Ізраїлю — і регіону — це стосунки з Іраном. Криза додала наснаги іранському режиму, і він, здається, готовий боротися до останнього свого проксі, одночасно розширюючи ядерну програму та сприяючи російській агресії. 

Удари по Ємену. Як «вісь зла» розпорошує ресурси США

Фото: EPA/UPG Бійці ХАМАС під час маршу у секторі Газа.

Сполучені Штати одноосібно не відповідальні за вирішення будь-яких неприємних проблем Близького Сходу. Але жодну з них неможливо вирішити без активного лідерства США.

ШПИГУНИ ЯК МИ

Геополітична конкуренція та невизначеність, не кажучи вже про спільні виклики, такі як зміна клімату й безпрецедентні технологічні досягнення, такі як штучний інтелект, створюють диявольськи складний міжнародний ландшафт. ЦРУ необхідно змінити свій підхід до розвідки, щоб іти в ногу зі світом, що швидко змінюється. 

Цей новий ландшафт створює особливі виклики для організації, яка зосереджена на людському інтелекті. У світі, де головних суперників Сполучених Штатів — Китай і Росію — очолюють персоналістські автократи, що діють у вузьких і замкнених колах радників, зрозуміти наміри лідерів важливіше й складніше, ніж будь-коли.

Вторгнення Росії в Україну, як і 11 вересня, почало нову еру для ЦРУ. Я глибоко пишаюся роботою, яку виконали ЦРУ й наші партнери з розвідки, щоб допомогти президенту, вищим політичним діячам США — а надто самим українцям — перешкодити Путіну. Разом ми забезпечили раннє й точне попередження про майбутнє вторгнення. Це знання також дозволило президенту ухвалити рішення відправити мене до Москви, щоб застерегти Путіна та його радників у листопаді 2021 року про наслідки нападу, який, як ми знали, вони планували. Переконані, що їхнє вікно для домінування в Україні зачиняється і що майбутня зима відкриває сприятливі можливості, вони залишилися байдужими і непримиримими, сильно переоцінивши свої позиції та недооцінивши український опір і рішучість Заходу.

Фото: EPA/UPG Директор ЦРУ Вільям Дж. Бернс

Хороші розвідувальні дані допомогли президенту мобілізувати потужну коаліцію країн на підтримку України. Це також допомогло Україні надзвичайно хоробро й завзято захистити себе. Президент також творчо використав «стратегічне розсекречення» (навмисне публічне розкриття певних секретів з метою вплинути на ворогів чи союзників). Перед вторгненням адміністрація разом з британським урядом викрили російські плани провести операції під фальшивим прапором, аби покласти провину на українців і створити привід для російських військових дій. Ці й наступні розкриття позбавили Путіна брехливих наративів, які він так часто використовував у минулому. 

Тим часом невдоволення війною продовжує роз’їдати російське керівництво та російський народ під товстою поверхнею державної пропаганди й репресій. Це приховане невдоволення створює унікальну можливість для вербування ЦРУ. І ми використаємо її. 

LB.ua Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram .fb_iframe_widget_lift { width: 100% !important; }  Теми: США, Росія, Іран, Китай, Близький Схід, Ізраїль, ЦРУ, розвідка , Тайвань, Володимир Путін, Сі Цзиньпін, війна з Росією Facebook Twitter LB.ua в Google News