Один із найгучніших результатів минулих виборів пов’язаний не з оновленням місцевої влади, а з довиборами у парламент. Нездатність Олега Ляшка, сліпучо яскравої зірки на українському політичному небосхилі, вирвати перемогу на мажоритарному окрузі у маловідомих і невиразних на його тлі конкурентів, викликала шквал коментарів і стійке відчуття, що у країні дійсно щось сильно змінюється.
Ось тут би, до речі, і знадобилося розумне, не сміттєве опитування, в ідеалі із застосуванням глибинних індивідуальних інтерв’ю та фокус-груп, щоб зрозуміти мотивацію виборців. Якого, вибачте, дідька… тобто чому раптом людям не сподобався Олег Валерійович, який вісім років тому на цьому ж окрузі пройшов легко і красиво, набравши одразу майже 56%?
Адже із 2012 року Ляшко тільки розцвів. На дострокових парламентських у 2014 році його Радикальна партія зайшла в парламент, обійшовши “Батьківщину”, а він сам зайняв почесне третє місце на президентських виборах, на тих самих, на яких Петро Порошенко виграв в один тур. Олег і до цього був завсідником телеефірів, особливо його шанували на “Інтері” Фірташа – Льовочкіна, а як голова парламентської фракції він став просто нарозхват, розцвів і змужнів. Він дійсно відчував себе на публіці як риба у воді, чим радикально (так-так) відрізнявся від більшості своїх колег по Верховній Раді, не ліз за словом у кишеню, легко завойовував фокус уваги аудиторії і за бажанням викликав в аудиторії сміх та оплески. Парламентські радикали величали свого керівника не інакше, як Лідером – із великої літери і з придихом, і спробували б інакше. Помітно зросло і забезпечення: усе-таки Ахметов був і залишається в Україні гаманцем №1, і досить щедрим, коли бачить свій інтерес.
Красиві і розумні політики налетіли на 2019 рік, як на стіну з розмаху, без травм не залишився ніхто, і Ляшко не став винятком. Сьоме місце на президентських не було катастрофою, тим паче що отримані 5,48% не сильно відрізнялися від 8,32% у 2014 році, засвітився – і добре. Він ще кілька разів пам’ятно засвітився, намагаючись поставити Зеленського на місце, уперше перебивши нового президента прямо під час інавгураційної промови, коли той перейшов на російську мову, другий раз спробувавши влаштувати стрім із зустрічі Зеленського з головами фракцій стосовно розпуску парламенту. Різке і демонстративне неприйняття “слуг” мало забезпечити радикалам успіх на дострокових виборах, але вийшло інакше. Уперше із 2006 року Олег виявився поза стінами парламенту. Цю історичну несправедливість потрібно було якось виправляти.
Можливість відкрилася у травні нинішнього року, коли чи то наклав на себе руки, чи то був убитий у своєму київському офісі народний депутат Валерій Давиденко. Звільнився не просто один із мажоритарних округів, а – о диво! – саме той 208-й округ, де у 2012 році впевнено переміг Ляшко. Як тут не повірити, що Олегу знову поперла масть?
Будучи фігурою із загальнонаціональною пізнаваністю і майже нескінченним матеріальним ресурсом для вирішення банального завдання, Ляшко впевнено розраховував і на власну відточену чарівність, перед якою не встоїть глибинка. Але до всього він ще й підстрахувався, привізши на округ як свого поручителя саму Юлію Володимирівну, також майстриню зачаровувати простолюдинів. Чого коштувало їх помирити Рінату Леонідовичу, не будемо гадати. Але і цим глянсовий кандидат не обмежився, а підстрахувався парочкою однофамільників претендента від “Слуги народу”: дрібниця, а не завадить. Не завадило, але й не допомогло.
Є спокуса заявити, що чернігівці рішуче прокотили професійного політичного заробітчанина, але все ж слід виявити певну стриманість. Напевно, люди, які безпосередньо працювали в цій кампанії, розповіли би більш глибоко і розумно, а на поверхневий погляд Олега обійшов не “слуга” Гунько, що прокотився на колишній популярності в’янучого бренда, а вдова покійного Валерія Давиденка Людмила. Це її без малого 27% убили, здавалося, гарантовану перемогу Ляшка. Її чоловік за шість років депутатства відчутно засіяв свій округ, а співчуття жінці, яка втратила “доброго чоловіка”, зробило свою роботу. У Людмили Давиденко була така важлива для боротьби особиста емоційна історія. Залітний радикал міг у цій ситуації виглядати для когось як шакал, який зазіхає на її законний політичний спадок. Анатолій Гунько лише пожав плоди цього зіткнення. Додайте до підсумкових майже 32% Ляшка 27% Людмили – ось і буде практично результат 2012 року.
І тим не менше факт: країна залишається без Ляшка у Верховній Раді, а “Батьківщина” Тимошенко перестала бути провідною силою в багатьох місцевих радах, як було ще недавно. Вони йдуть. Може, не так швидко, як хотілося б. І ще, не переживайте за Ріната Леонідовича. У нього і зі “слугами” все добре.
Джерело: “Слово і діло”
Опубліковано з особистого дозволу автора
