Білоруська влада оголосила в міжнародний розшук Світлану Тихановську. Але, що дивно (чи логічно), інформація про це надійшла з Російської Федерації. Причому, окрім розгону у пресі “розшукової справи”, з’явився коментар [прессекретаря президента РФ Володимира Путіна Дмитра] Пєскова про те, що “Путін не планує зустрічі з Тихановською”.
Маємо одразу дві головні тези: кримінальну справу і розшук плюс імовірна зустріч із представниками російської влади. Щонайменше цікава ситуація, яка змушує замислитися над питанням про результати рішення білоруської влади і вигоди для потенційних гравців.
Білоруська влада, треба визнати, таким рішенням не просто “вистрелила собі в ногу”, але й спробувала “скрутити голову”. Кримінальна справа і розшук – уже третій формат політики щодо Тихановської. Причому два попередні алгоритми не довели до кінця. А кожна незавершена операція розмиває позиції її організатора. Кидання з боку в бік – іще більше.
Для Росії така ситуація є більш ніж вигідною, оскільки посилює її позиції як потенційного посередника – Кремль виставить додаткові умови (для Берліна, Парижа), за яких погоджується на алгоритм “білоруського діалогу”. А на самому ймовірному діалозі може, уже як головний посередник і, наприклад, гарант безпеки для сторін, протискати додаткові пункти в домовленостях.
Так, як не парадоксально, але розшукова справа збільшує шанси на зустріч Тихановської, але не із [президентом РФ Володимиром] Путіним, а, наприклад, із [заступником голови адміністрації президента Росії Дмитром] Козаком. Ця сама справа зменшує ймовірність комбінації [Олександра] Лукашенка з відновлення (часткової) легітимності внаслідок конституційної реформи і спроби залишитися ще, поєднуючи дві посади – президента з урізаними повноваженнями і створюваного умовно “аксакала-наглядача”.
Джерело: Ігар Тышкевіч / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
