Те, що в якийсь момент відбудеться загострення конфлікту між вірменською та азербайджанською сторонами, було зрозуміло всім спостерігачам та учасникам конфлікту в Нагірному Карабаху. Наявність спірної території і майже 30 років переговорів, які не привели хоч до якихось результатів, стали бомбою уповільненої дії. 27 вересня Азербайджан почав контрнаступальну операцію на території Нагірного Карабаху.
Причини війни в Нагірному Карабаху
Обидві сторони заявляють свої права на територію. Юридично територія Нагірного Карабаху є частиною Азербайджану, входить у її межі, і це визнають усі країни світу, окрім Вірменії. Наявність на території Нагірного Карабаху представників вірменського народу стала причиною окупації території Вірменією з 1991–1992 років. Тоді Вірменія вчинила різанину мирного населення, яке проживає на території, – тисячі зникли і були вбиті.
Як відреагувала світова громадськість?
ООН ухвалила чотири резолюції з вимогами припинення окупації Вірменією території Азербайджану. Усі резолюції Вірменія ігнорує. 1994 року вдалося досягти угоди про режим припинення вогню на території. Але територія, як і раніше, входить до складу Азербайджану, водночас є окупованою Вірменією.
Чому конфлікту не вирішили мирно?
Протягом 29 років Азербайджан намагався залагодити конфлікт мирно. Зокрема, звертався до світової громадськості, завжди знаходячи розуміння. Але що могли зробити сторонні країни? Тільки випускати резолюції і відкрито висловлювати свою позицію. Розробили і контактну групу у зв’язку з агресією Вірменії щодо Азербайджану і встановлено мадридські принципи врегулювання конфлікту, але все даремно. Діалог між країнами, який намагався ініціювати Азербайджан, так ні до чого і не привів.
Що відбувається сьогодні?
1. Азербайджан поступово звільняє свої території. Суспільство максимально мобілізовано.
2. У ЗМІ поширюють непідтверджену інформацію:
– про підтримку Туреччиною Азербайджану на бойових полях. Виражену президентом Туреччини підтримка Азербайджану на словах Вірменія трактує як наявність її військ у Нагірному Карабаху. Доказів цьому немає, тільки спростування, але факт підтримки Азербайджану Туреччиною став для прем’єр-міністра Вірменії Пашиняна приводом шукати своїх відкритих прихильників серед країн. І закликати сторонні країни втрутитися в бойові дії, підтримати Вірменію військовою силою;
– про бойовиків, помічених на боці Азербайджану. З’явилися навіть відеоматеріали, які підтверджують цю інформацію. Однак усі матеріали виявилися фальсифікованими (фальсифікацію виявляє, зокрема, і служба новин Reuters). Наявність бойовиків – факт, їх дійсно помітили в Нагірному Карабаху, утім вірменські військові роблять заяви про те, що бойовики воюють на їхньому боці. Вірменська сторона неодноразово запускала “качки” про те, що ПВК “Вагнер” планує прилетіти, щоб воювати на боці Вірменії. Кілька країн світу висловили свою стурбованість фактом присутності бойовиків на території Нагірного Карабаху.
3. Завдають ударів по мирних територіях, які не мають стосунку до Нагорного Карабаху. Вірменська сторона розташувала військові об’єкти на території міста Ханкеді і веде війну з цього об’єкта.
Попередження про необхідність виведення військ із міста передавали ще в перші дні війни. Вірменська сторона говорила про наявність плану виведення населення, але його так і не реалізували. З яких причин Вірменія розташувала військову базу на громадянській території і чому залишила на території військових дій мирне населення, свідомо наразивши жителів на небезпеку, не зрозуміло. Азербайджан завдав кількох ударів по військовій базі в Ханкеді.
Без попереджень Вірменія випускає ракети і б’є по мирному місту Гянджа (60 км від Карабаху). Далі – удар по промисловому місту Мінгечаур (100 км від Карабаху), в якому розташовані водосховище і велика електростанція. Потім – обстріл ще двох мирних міст: Хізи та Апшеронського району, розташованих у передмісті Баку. Усе це – удари по мирному населенню і територіях, які не беруть участі у військових діях. Глава сепаратистів Карабаху зробив офіційну заяву про готовність завдавати ударів по мирних об’єктах.
Війна в Нагірному Карабаху триває. На цьому етапі складно говорити про готовність обох сторін сісти за стіл мирних переговорів.
29 років спроб налагодити діалог ні до чого не привели, конфлікт сягнув свого апогею, скриньку Пандори відкрито.
Джерело: “ГОРДОН”
